Луїс Лямур - Кід Родело

— То наш Денні.

— У нього не було нічого, коли він виходив.

Потім додала:

— Клінт застрілив Джейка. Він думав, що вони вже знайшли золото, коли Джейк помітив оцю скриньку, от він і вбив його.

— І не його першого.

Нора прислухалася. Чи був Ден Родело зовні? Що він задумав?

— Бери золото, — сказав Беджер. — І давай швидше вибиратися звідси.

Харбін узяв з вогнища іржаву кочергу і поставив стільця під головною кроквою, що перетинала кімнату від однієї стіни до іншої. Ставши на стілець, засунув кінець кочерги у щілину й підважив. Частина балки піднялась, відкривши заглибину всередині. Звідти на підлогу випала золота монета.

Нора підняла її і передала Беджерові.

— Це золото, точно, — сказала вона.

Харбін задоволено посміхнувся.

— Можеш не сумніватися, це таки воно! І тут його повно, дитинко!

Беджер звернувся до Ховрашка.

— Принеси сакви. Швидше!

Коли той вийшов, Харбін спитав:

— А як із ним?

Беджер знизав плечима.

— Буде допомагати нам дорогою. А як доберемось до Мазатлана, дамо йому п'ятдесят зелененьких, і нехай забирається геть.

Ховрашок повернувся із двома парами саков, і вони почали швидко наповнювати їх золотом.

— Здається, буде важкувато, — задумливо зауважив Том. — Добре було б мати зайвого коня або двох.

У цей час Ден Родело тихо зайшов у передні двері. В руці у нього був револьвер. Зайшовши, він одступив убік від дверей і завмер, спостерігаючи.

Том Беджер помітив його першим і повільно, обережно підніс руки вгору. Він ніколи не бачив, як Ден Родело стріляє, але мав підозру, що досить добре.

— Дай я гляну, — попрохав Ховрашок.

— Дивись.

Ховрашок заліз на стіл і почав нишпорити рукою у заглибині.

— Є! — вигукнув він і смикнув руку, в збудженні вдаривши її об край балки. — Дві штуки!

— Держи їх, — сказав Харбін. — То буде твоя частка.

— Ти кажеш, що це усе, що я одержу?

— Ти ж вибрався з в'язниці, хіба ні?

— Великодушний Джо Харбін! Ти завжди був щедра людина, Джо! — проказав м'яко Ден Родело, і рука Джо Харбіна розкрилася, наче він зібрався щось схопити.

— Не пробуй, Джо.

Харбін повільно підняв руки, за ним Ховрашок. Джо повернувся обережно, усміхаючись Денові.

— Як живеш, Денні? І можеш розмовляти зі мною без револьвера. Ми ж друзі, згадай!

Родело посміхнувся. Харбін ніколи не любив його, і він знав це.

— То Ти не станеш заперечувати, щоб і я отримав частину від цього?

— Ти збожеволів… Я ж оце здобув сам-один, і ти це знаєш.

— А я отримав за це строк.

— Давайте спочатку виберемось звідси, — втрутився Беджер. — Скоро тут буде повно поліції, якщо ми загаємось, а тоді вже нікому нічого не дістанеться.

Підхопивши одну пару саков, він рушив до дверей.

— Пішли. Візьмемо їхній фургон, а наші коні підуть позаду.

Ден Родело не ворухнувся.

— Куди ви збираєтесь їхати?

— На південь… а що?

— Це буде помилка. Треба спочатку йти на схід, потім уздовж західного краю гір Хіла. До того часу, як вони розберуть, що до чого, ви вже будете на борту судна у Затоці.

Вони пильно дивилися на нього, і погляди їхні були вигострені підозрою.

— Про що це ти базікаєш? Яке судно? — запитав Харбін.

Ден Родело ворухнув стволом револьвера.

. — Вантажтесь. Ти, Томе, маєш слушність. Час іде. Ви зробили помилку, коли вдарили начальника тюрми. Він добра людина, але стає твердим, як його зачепити, а ви його зачепили аж занадто сильно.

— Що це усе означає? — спитав Харбін.

— Він вам цього не подарує, анітрохи. Вам доведеться втікати скоріше й довше, ніж будь-коли доводилось. Начальник, ви ж знаєте, був армійським офіцером, і у нього є друзі вздовж усього мексиканського кордону, що допомагали йому під час заварухи з апачами. Вони будуть полювати на вас разом із ним, як і тоді.

Вони швидко навантажили здобич на коня і рушили — Нора попереду, Ден Родело — позаду. Ховрашок ніс ліхтаря. Посідавши верхи, повернулися до крамниці по фургон, що на ньому Джейк і Клінт прибули до Голд-Сіті.

— А як із ним? — Харбін показав у бік крамниці.

— Забудь про нього, — сказав Родело. — Він знає всіх, хто ховається від закону, звідси аж до Ель-Пасо. І ще жодного разу не розкрив рота. Сема Берроуза добре мати на своєму боці; але якщо його зачепити, то доведеться ховатися не тільки від закону, але й від його порушників.

— У фургоні є вода, — сказала Нора. — Ми набрали кілька бідонів та бурдюків перед тим, як вирушили.

— Нам знадобиться більше, — сказав Родело. Він повернувся до Ховрашка, одночасно витягши з саков золоту монету. — Візьми оце й купи у крамниці усі бурдюки та фляги, що там є. Потім ми їх наповнимо. Попереду — довгий шлях без води.