Томас Тімайєр - Закон Хроноса

— І все ж таки. Потрібно дотримуватися певної ввічливості. Образи можуть призвести до виключення з ложі.

— Я нікого не ображав. Ця зустріч тільки підтверджує те, що я вже знав раніше: ложа припустилася помилки, і наш план із захоплення керування імперією зазнав невдачі. Я не бачу сенсу шукати винних. Навіть якщо ми їх знайдемо, яка від цього користь?

— Ти щось приховуєш? — вимушено посміхнувся

Штрекер.— У цьому причина того, що ти хочеш так швидко від усього відмовитися?

— Саме так,— погодився Кронштедт.— Не хочу більше мати справи з тобою і з твоїм недоумкуватим сином. Це не для мене. Я виходжу з ложі й уважаю, що кожний, хто зберіг хоч краплю розуму, повинен зробити так само!

Усі разом заговорили. Деякі підхопилися, почали штовхати один одного. Раз у раз чулися обурені крики. У будь-яку хвилину в хід могли піти кулаки.

І раптом пролунав глибокий гортанний сміх. Набагато голосніший від звичайного, сперечальники замовкли. Високоповажні члени ложі закрутили головами в пошуках джерела. Довго шукати не довелося.

Великий Майстер підвівся і зняв маску.

Пролунав переляканий вигук. Один із братів застонав. Багато хто позадкував. Це був не Еріх фон Фалькенштейн. І навіть не член ложі.

Ш тангельмайєр указав на дослідника своїм кощавим пальцем:

— Я знаю цю людину. Це Гумбольдт. Карл Фрідріх Гумбольдт.

— Гумбольдт? — пробурмотів брат Ісмаїл.— Як ви сюди потрапили? Чому на вас одяг Великого Майстра?

Батько Оскара злегка нахилив голову.

— Де… Фалькенштейн?..— затинаючись запитав Штрекер.

— Живий ваш голова, не переймайтеся,— фамільярно відповів Гумбольдт.— Принаймні, фізично.

У духовному плані я б за нього не поручився. Там справи йдуть гірше.— Він підвівся і зробив кілька кроків. Масони розступилися перед ним, немов побачили привид. Гумбольдт упер руки в боки: — Що ж ви дивитеся на мене з таким жахом? Гадаєте, державні перевороти можна планувати цілком безкарно? На жаль, це не так. Я змушу вас відповісти, зачекайте.

Першим вийшов із заціпеніння Кронштедт.

— Як вийшло, що ви говорили голосом Фалькенштейна? Ви пародист? Умієте імітувати голоси?

— Змушений вас засмутити, такого таланту в мене немає,— посміхнувся Гумбольдт.— Натомість є деякі технічні навички. Ось вони-то й дозволили мені сконструювати модулятор голосу,— він підняв комір і продемонстрував дроти, що йдуть у записуючий пристрій у сумці.— За основу взято прилад-перекладач, технологія вдосконалена. Серце пристрою — мовний процесор, що сприймає мої слова й відтворює їх голосом пана Фалькенштейна. Хоч на словах це звучить і просто, потрібна була величезна робота з калібрування. На щастя, пан Фалькенштейн кілька днів був моїм гостем, відтак із проблемою я впорався.— Він вийняв із потаємної кишені маленьку сіру коробочку, до якої теж тяглися дроти: — Сподіваюся, ви не ображаєтеся, що я взяв на себе сміливість записати нашу бесіду. Невелика страховка на випадок, якщо ви вирішите відмовитися від того, що тільки що сказали. Судді досить педантичні, коли йдеться про показання свідків. У цьому випадку ви самі будете свідками.— Він загадково посміхнувся: — Але можна обійтися й без цього. Упевнений, ми зможемо домовитися й без суду. За умови, що ви поступитеся моїм вимогам. За кожним пунктом.— Дослідник поклав пристрій назад у сумку.— Що скажете? Хочете вислухати мої умови?

Замість відповіді в руці одного з масонів блиснув метал. Двоствольний деррінджер! І був спрямований точно в серце Гумбольдта.

Оскар упізнав зброю. Така сама була в Макса Пеппера. Ідеально для пострілів на близькі відстані.

— Руки вгору, Гумбольдте! — прохрипів Штангельмайєр.— Ви ж не думали, що виберетеся звідси живим?

Дослідник підняв руки.

— А ви не подумали, що я підготувався до несподіванок, пане головний урядовий радник? — знову ця загадкова посмішка.

Із власного досвіду Оскар знав, що нічого гарного вона не провіщає.

— Я знаю, що зброя в ложі заборонена. Але знаю й те, що ви не такі вже й педантичні. Наприклад, ви, пане Штангельмайєр: зовні відданий і турботливий вихователь імператора, а насправді — предмет заздрості й невдоволення учасників перевороту, яким доставило б величезну радість побачити ваше падіння.

Оскар зрозумів, що слова влучили в ціль. Ствол пістолета почав тремтіти.

— Звідки ви знаєте?..

— О, мені дещо про вас відомо. Про всіх,— він обвів поглядом усіх присутніх.— Візьмемо, наприклад, пана Штрекера. У нього гарні зв’язки зі злочинним світом. Зокрема, з особою на ім’я Хайнц Берінгер. У моєму розпорядженні є фотографії, на яких ваш син перебуває поряд із цим злочинцем. Навів я довідки й про пана Фалькенштейна. У мене є документи, за якими можна визначити, як до нього потрапив маузер і скількох людей потрібно було для цього підкупити. Це стосується й вас, пане Карренбауер, адже саме ви відповідаєте за фінанси. А ви, пан фон Кронштедт, хотіли непомітно поцупити пістолет і підкупити потрібних людей, щоб ті тримали рота на замку. Тільки, на жаль, не врахували комісара Обендорфера, який і займеться з’ясуванням цих обставин. Бачите, ви всі в моїх руках.