Томас Тімайєр - Закон Хроноса

Праве вухо Берінгера було перев’язане, через щоку тяглася свіжа рана. Віллі застиг на місці, не в змозі зробити й кроку.

— Ну, мій хлопчику? Нова інформація для вбивці Елізи?

Він відкинув полу сюртука. У тьмяному світлі свічок блиснув золотий набалдашник ціпка.

— Я… Ні, пане фон Гумбольдт. Я… я можу все пояснити…

— Заткни пельку,— гаркнув Берінгер.

Ватажок банди штовхнув ногою найближчий стілець. Оскар помітив, як на коротку мить у його очах промайнув страх. Але Берінгер із тих людей, які швидко опановують себе.

— Хто ви й що вам треба? Ви не чули, що сказав Пауль? Ця розмова не для сторонніх.

— А що, коли і я візьму в ній участь? — Гумбольдт вибив стілець із-під одного бандита, і той гримнувся на підлогу.

— Це вже…— кинувся той на дослідника, але Берінгер його зупинив.

— Облиш, Герде. Нехай пан фон Гумбольдт посидить на твоєму стільці. А сам не відходь далеко.

Злодій стиснув зуби, але стілець віддав.

— Я гадав, ви мене не впізнали.

Гумбольдт сів.

Берінгер посміхнувся.

— Невелика хитрість. У нашому місті немає нічого, чого б я не знав. Привіт, Оскаре, давно не бачилися.

Юнак нічого не відповів, тільки з ненавистю дивився на свого колишнього роботодавця.

— Сподіваюся, напруження ми зняли,— підкреслено невимушено зауважив Берінгер.— Продовжимо бесіду. Паулю, принеси-но ще по кухлику твого знаменитого. Нам треба промочити горло!

— Гаразд, пане Берінгер,— долинуло через стійку.— По кухлику пива для панів. Миттю.

— Чудово. Що ж, пане фон Гумбольдт,— Берінгер провів руками по дерев’яній стільниці, немов розгладжуючи скатертину.— Найперше хочу зробити вам комплімент. Фотографії в газетах спотворюють дійсність. На них ви старший і не в такій гарній формі, як наживо. Знаєте, я сам уже багато років займаюся спортом і можу оцінити рівень фізичної підготовки тільки за тим, як людина рухається. Чим ви захоплюєтеся? Бокс, боротьба, легка атлетика?

— Теквондо.

— Не чув. Але, на відміну від вас, я особливо не подорожував. Можливо, у майбутньому. У мене зненацька з’явилася кругленька сума. Ну, а тепер перейдемо до того, що привело вас у мою скромну обитель.

— Ви самі чудово знаєте,— обперся на ціпок Гумбольдт.— Інформація.

— І нформація? Ну й справи,— розвів руками Берінгер.— Випадок розпорядився так, щоб ви потрапили за потрібною адресою. Насмілюся стверджувати, що я найбільш поінформована людина в цьому місті. Правда, хлопчики? — посміхнувся він товаришам по чарці.— Ось тільки відомості коштують грошей,— він блиснув золотим зубом.

— Я не збираюся нічого платити.

Берінгер глузливо підняв брову:

— Отакої! І що змушує вас думати, що я надам вам свої послуги безоплатно?

— Хоча б те, що я можу здати вас поліції, а не скрутити в’язи прямо тут і зараз.

— Хо-хо! Чули, хлопці? Пан фон Гумбольдт вирішив пустити в хід важку артилерію. Вам удалося розбудити мою цікавість. Про що йдеться?

Гумбольдт вийняв із кишень пальто два матер’яні мішечки, які показував Оскарові. Першим він відкрив мішечок із гільзою. Вийняв її й передав Берінгеру. Потім простягнув одну з деформованих куль, знайдених біля стайні.

— Як людина, яка вміє стріляти, ви, напевно, знаєте, що ці кулі випущені з пістолета. Можливо, ви навіть скажете, що це за пістолет і хто зробив постріли. Мені б дуже хотілося про це дізнатися, тим більше що я й сам би із задоволенням користувався такою зброєю.

Берінгер узяв гільзу й підніс до світла.

— Що в ній особливого? І чому ви вирішили, що стріляли саме з пістолета?

— По-перше, довжина гільзи свідчить про короткий ствол. По-друге, подряпини розташовані перпендикулярно. Це вказує на те, що патрон подається зі знімного магазина. Знімні магазини використовуються для гвинтівок, але от для пістолетів?.. Подивіться й на кулю. Парабелум, дев’ять міліметрів. Такі беруть тільки для ручної вогнепальної зброї. Пістолет зі знімним магазином? Вам це буде цікаво.

Берінгер похмуро дивився на гільзу. Оскар зрозумів, що він гнівається через те, що залишив сліди. Можливо, саме зараз він міркує про те, як краще усунути Гумбольдта.

— Ви мали віднести їх фахівцям,— нарешті, сказав Берінгер.— Найкраще балістам або детективам. Що вам треба від мене?

— Виходить, ви не можете мені допомогти?

— Ні…

— А як щодо ось цього? — Дослідник відкрив другий мішечок і витяг залишок сигарети.— «Кабальєро». До речі, зовсім як ваші,— указав він на коробку поряд із попільницею.