Томас Тімайєр - Закон Хроноса

— Лінгафон! — підстрибнула Лєна.

— Точно! — погодився дослідник.— Якщо це вийшло з Вілмою, то спрацює і з Героном. Попрошу Пфефферкорна налаштувати прилад. Берте, запрягай коней. Нам потрібно до міста!

День потому, субота, 12 червня 1895…

— М ене звати Герон… Повністю автоматизований пристрій типу Т-301… Мене сконструював Нікола Тесла… Зданий в експлуатацію 26 березня 1892 року… Патентний номер…

— Дякую, Героне, напевно, досить,— Гумбольдт поплескав по корпусу, й залізний чоловічок замовк.— Ну, що я вам обіцяв?

— Так, слова ллються з нього струмком,— Оскар оглядав невелику чорну шухлядку, закріплену на спині робота.

Гумбольдт провів пальцями по приладу:

— Пфефферкорн поступився нам власним лінгафоном. Налаштувати його було нелегко, та кілька годин праці — й робота можна розуміти. Тільки от сумніваюся, чи добре це. Він іще той базіка.

— Чи погодиться Тесла з такими змінами? — запитала Шарлотта.

Дослідник знизав плечима.

— Якщо ні, просто знімемо лінгафон. Це займе кілька хвилин. Але щось мені підказує, що він буде в захваті. Так, більше не хочу вас мучити невіданням. Вам же кортить дізнатися, що перебуває в лісі, чи не так?

В Оскара від передчуття серце закалатало швидше.

Він схопив руку Шарлотти й міцно її стиснув.

— Звісно! — вигукнув він.— Коли йдемо?

— Як тільки будете готові. Пфефферкорн приєднається до нас трохи пізніше й займеться останніми приготуваннями. Гадаю, підемо пішки. Це буде трохи довше, але не доведеться знову вантажити Герона на візок.

— Почекайте мене, я тільки перевзуюся в міцніші черевики,— Шарлотта розвернулася й кинулася в напрямку будинку.

Еліза стояла осторонь і задумливо дивилася на Герона. Досі супутниця дослідника поводилася надзвичайно тихо. Не потрібно було володіти даром ясновидіння, щоб зрозуміти, що механічний чоловічок їй не подобається. І не сподобався від тієї самої миті, коли вона вперше його побачила.

Поки батько налаштовував лінгафон, Оскар скористався з нагоди, щоб із нею поговорити.

— Привіт, Елізо! З тобою все гаразд?

— Чому ти запитуєш?

— Ти останнім часом дуже замислена. Здається, ти єдина, кому не сподобалося збільшення у нашій родині.

Жінка слабко посміхнулася:

— Це так помітно? Мене не складно розгадати. Із цим потрібно щось робити…

— Чим тобі не подобається Герон? По-моєму, він зовсім нешкідливий. Ти боїшся, що він може заподіяти нам неприємності?

— Не те,— тихо відповіла Еліза.— Не можу навіть пояснити, але від нього виходить якесь незрозуміле відчуття небезпеки. Не від нього самого, завваж, а від того, що він може зробити.

— Незрозуміло…

Еліза посміхнулася.

— Мені теж, якщо тебе це втішить. Але ти не хвилюйся. Все це буде в далекому майбутньому.

Оскар насупився. Еліза часто відчувала подібні речі, і майже завжди вони підтверджувалися. Вона мала здатність бачити те, що перебуває далеко в минулому або в майбутньому.

— Потрібно сповістити про це батька?

Жінка похитала головою:

— Ні, не треба. Я можу помилятися.

Вона поцілувала його в щоку і вийшла в напрямку кухні. З будинку вже бігла Шарлотта. Вона перевзулася, і очі в неї сяяли від передчуття.

— Я готова,— гукнула дівчина.— Можемо починати?

Вілма бігла поряд із Героном. Обидва не відрізнялися особливою швидкістю і являли собою дивну пару. Оскар ішов просто за ними й чув, про що вони розмовляють.

— Дивна конструкція із трьома пальцями на ногах…

Яке в тебе найменування?

— Найменування? Я… Вілма.

— Саморушна наземна одиниця Вілма, хто твій конструктор?

— …Ніякого конструктора. Вилупилася… З яйця… Птах.

— Ти вмієш літати?

— Ні.

— Тоді… ніякий ти не птах.

Вілма обурено розправила свої куці крильця й затріпала ними в повітрі.

— Дзьоб, пір’я, крила… Птах!

— Ніякий не птах.

— Ні, птах,— сердито застрибала Вілма.

Оскар посміхнувся. Вілма не на жарт розхвилювалася. Вона щосили намагалася переконати робота, що є птахом, але Герон стояв на своєму. З його механічного нутра долинало гудіння несхвалення.

— Недостатньо обґрунтувань… Птах = літати… Визначення однозначне.

— Він іще не знає, що існують птахи, які не вміють літати,— шепнув Оскар Шарлотті.— Схоже, нам доведеться поповнити його короткий довідник. Бідолашна Вілма! Вона нетямиться від обурення. Мені здавалося, вони стануть друзями, але якщо так піде й далі, то до цього ще дуже далеко.