Максим Кідрук - Подорож на Пуп Землі. Т. 1

Що ж сталося з Атауальпою?

Франциско Пісарро (цілком у дусі тих часів) не дотримав свого слова. Після отримання викупу, замість того, щоб відпустити імператора, іспанці влаштували йому суд чи, радше, пародію на суд. Атауальпі навішали цілу купу звинувачень у змові проти іспанської корони, єресі та всяких інших пакостях, після чого його приговорили до смерті. Гордого імператора примусили публічно прийняти християнство, а потім задушили. Затим 28 червня 1533-го року через десять днів після отримання викупу його тіло спалили на центральній площі Кахамарки. Імперія Інків — найбільша імперія тогочасного світу — припинила своє існування.

Одначе золото Інків нікому не принесло добра. Коли такий скажений викуп спочатку доправили в Санто-Домінго, а потім на чотирьох кораблях до Севільї (Іспанія), люди замалим не втрачали глузд. Чотирнадцятикратний приріст надходження золота з-за океану аж ніяк не був підкріплений відповідним ростом виробництва. Викуп Атауальпи викликав у Європі небачену до того інфляцію. Король Іспанії майже миттєво «спустив» свою частину викупу на підготовку та виучку іспанської армії (в Європі у той час монарх вважався вайлом і телепнем, якщо не міг затіяти двійко-трійку гідних воєн) та якісь дріб’язкові потреби при дворі. Таким чином золото наймогутнішої південноамериканської імперії, обмите кров’ю її останнього правителя, принесло європейцям самі лиш негаразди. Завдяки йому по всій Європі ріками лилась кров у безглуздих війнах, затіяних Іспанією, через немислиму інфляцію зубожіли колись могутні та заможні сімейства.

Пройшли роки, золото знецінилось, старушенція Європа поволі приходила до тями. Проте навіть через сотню років після сумнозвісного викупу Атауальпи, коли війни припинились, а економіка відновилася, прокляття інкського золота все ще тяжіло над загарбниками Перу, щороку відправляючи на той світ тисячі й тисячі відважних європейців… Ім’я цьому прокляттю — Ельдорадо. Незлічені багатства, привезені Пісарро, підігріли невиразний і розмитий міф про загублене місто Паїтіті, багатющу країну із золота, сховану в джунглях далеко за горами, де за переказами правителі купаються у ваннах із золотого піску, де селяни ходять по вимощених золотом дорогах, і куди Інки, відступаючи під натиском іспанців, перетягли всі свої багатства. Золото, добуте Пісарро, перетворило в очах авантюристів усього світу розпливчасту перуанську легенду в непорушну істину. Десятки тисяч відчайдухів, засліплені маревом небачених скарбів, залишали свої сім’ї, покидали всі свої справи та споряджали дорогі експедиції, щоб сторчголов кинутися на пошуки загадкового й вабливого Ельдорадо.

Назад поверталися одиниці…

— Про що замислився? — спитав Ян.

— Про свинячу пандемію, — відказав я і гучно висякався.

— Тобто?

— Та от обмізковую, як цей клятий вірус поширюється світом.

- І що?

— А ти подумай сам. Адже нормальні люди, коли захворіють, лежать собі, стуливши клешні й устромивши носа в подушку в себе вдома і нікуди не рипаються, — я глипнув на Яна, він усе зрозумів і почав посміхатися. — Погодься, вони можуть заразити тільки своїх ближніх чи співмешканців, ну максимум кілька чоловік, — я зробив паузу і ще раз висякався. — Зате ми, такі-от дві свині, третій день на ногах і без упину швендяємо туди-сюди. Вже, певно, встигли заразити по півтори сотні людей кожен.

Ян голосно чхнув, аж зігнувся навпіл, ледь не вдарившись головою об стіл. Я чхнув слідом за ним, ледь не порвавши собі рота.

— О! Правду кажеш! — усміхнувся чех.

Того вечора ми вирушали до Ліми, перуанської столиці…

Пробувши в Лімі три дні, ми рушили далі, прямуючи у зовсім крихітне поселення Наска, що загубилось посеред однойменної пустелі на півдні Перу.

Автобус причвалав до Наски з двогодинним запізненням. Хоча, якщо бути відвертим, у Перу двогодинна затримка не вважається запізненням.

Перше, що мене вразило після прибуття, і слід сказати, вразило добряче — це розміри поселення. Наска складалася усього з кількох кварталів, що обступають центральну нешироку вуличку. Посередині — невелика квадратна площа. Відразу за містом починається незаймана пустеля. Я тоді ще подумав, що Наска, певно, найменше містечко у світі, яке має власне летовище.

І аеропорт, і саме поселення завдячують своїм існуванням одному — таємничим лініям на плато в пустелі.