Даниєль Дефо - Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо

Минуло кілька місяців, перше ніж я дійшов до такого висновку. Нагородивши по заслузі старого капітана, мого колишнього благодійника, я згадав і про бідну вдову, чий покійний чоловік зробив мені стільки послуг, та й сама вона, поки це було в її силах, була моєю щирою довіреною та порадницею. Я попросив одного савойського купця доручити своєму агентові в Лондоні не тільки оплатити її рахунки, але й розшукати її та передати особисто їй сто фунтів від мене, поговорити з нею, заспокоїти її і сказати, що, поки я живий, я й далі допомагатиму їй. Одночасно з цим я відіслав своїм сестрам, що жили на селі, по сто фунтів кожній. Щоправда, вони не знали нестатку, але я й не сказав би, щоб вони жили в розкошах. Одна вийшла заміж і овдовіла; у другої чоловік був живий, проте поводився з нею не так добре, як слід. Але серед усіх своїх родичів я не знаходив нікого, кому зважився б доручити повністю своє добро, щоб з спокійною душею поїхати в Бразилію, і це дуже бентежило мене.

Я зовсім вирішив був їхати в Бразилію і оселитися там, бо в тій країні я, так би мовити, акліматизувався. Була, проте, маленька перешкода, що несвідомо стримувала мене, а саме — релігія. Правда, на той час не релігія стримувала мене від подорожі. Колись, живши серед католиків, я не вважав за гріх додержуватись релігії їхнього краю, і так само не вважав я цього за гріх і тепер. Але останнім часом я став замислюватись над цим більше, ніж раніш, і коли я говорив собі, що мені поведеться жити й померти серед католиків, то іноді каявся, що визнав себе за папіста; мені спадало на думку, що католицька віра, мабуть, не така гарна, щоб померти в ній.

Але, як я вже говорив, головна причина, що стримувала мене від подорожі в Бразилію, полягала в тому, що я не знав, кому довірити свої товари й гроші. Нарешті я вирішив забрати з собою все своє багатство і поїхати в Англію. Я гадав, що, прибувши туди, я зав'яжу знайомства або знайду родичів, на яких можна буде покластися, і почав лаштуватися в дорогу.

Перед поворотом додому я вирішив упорядкувати всі справи, а насамперед (дізнавшись, що бразильські кораблі готові до відплиття) відповісти на листи, надіслані мені з Бразилії з повним і правдивим звітом про мої справи. Я написав пріорові августинського монастиря, подякував йому за сумлінність і просив прийняти від мене в подарунок невитрачені вісімсот сімдесят два мойдори з тим, щоб п'ятсот пішли на монастир, а триста сімдесят два — бідним, з розсуду пріора. Просив я доброго падре молитися за мене, і таке інше. Далі я написав подячний лист двом моїм довіреним, віддавши їм належне за чесність та сумлінність. Від того, щоб послати їм подарунки, я утримався, бо для цього вони були надто багаті. Нарешті я написав своєму компаньйонові, вихваляючи його вмілість господарювати, ширити справу і збільшувати прибутки; дав йому інструкцію, що робити з моєю часткою в майбутньому; сповістив, які вповноваження залишив я старому португальському капітанові, і просив надалі, до одержання звісток від мене, відсилати йому все, що мені належатиме. При цьому я запевнив свого компаньйона, що маю намір не лише відвідати свій маєток, але й прожити в ньому до кінця своїх днів. До листа я додав подарунки: італійського шовку на сукні для його дружини та дочок (про те, що в нього є дружина й дочки, я дізнався від сина капітана), два рулони тонкого англійського сукна, найкращого, яке я міг знайти в Лісабоні, п'ять кусків чорної байки і дорогого фламандського мережива.

Впорядкувавши таким чином свої справи, продавши товари і обернувши гроші в надійні папери, я міг спокійно рушати в путь. Але тепер постала нова морока: яким шляхом їхати мені в Англію? До моря я, здається, досить призвичаївся, а проте цього разу мені дуже не хотілось їхати морем, і моє нез'ясоване нехотіння було таке сильне, що, відправивши вже свій багаж на корабель, я передумав і забрав його назад. І так було не раз, а двічі чи тричі.

Правда, мені не дуже пощастило на морі, і це могло бути однією з причин. Але головне було тут у передчутті, а в таких випадках людині ніколи не слід противитись. Два кораблі, з якими я хотів їхати і які мені особливо сподобались, бо на один із них я навіть перевіз свій багаж, а з капітаном другого умовився про ціну, — обидва ці кораблі не дійшли до місця призначення. Один захопили алжірці, а другий зазнав аварії біля Старта коло Торбея, і всі, що були на ньому, за винятком трьох, потонули; так що на обох мене спіткало б нещастя, а на якому гірше — важко сказати.