Олександр Ємченко - Біографи голубої планети

У передмові до його книги читаємо: «І сказав він собі… негаразд, коли всі ті великі дивовижі, які він сам бачив чи про які чув правду, не будуть записані для того, щоб і інші люди, хто не бачив і не чув цього, могли повчитися з такої книги… і в 1298 р. від нар. Хр., сидячи в темниці в Генуї, просив він ув'язненого разом із ним Рустікано (Рустічано) Пізанського записати все це».

Так двадцять шість років, проведені серед азіатських див, лягли на сторінки рукописної книги, що увійшла в аннали історії. Але чому, зверніть увагу, книга була написана за таких незвичайних умов — у в'язниці? Проживши стільки вільною людиною у чужих краях, уцілівши серед східного релігійного фанатизму, подолавши нечувано довгий шлях, поважний дослідник-мандрівник у рідному краї опиняється за гратами. Доля ніби поглузувала з великого венеціанця.

Нові, досі незнані землі Марко Поло описує при зачинених дверях, у сутінках заґратованих вікон.

Що ж сталося з улюбленцем монгольського хана Хубілая? Чому співвітчизники так невдячно зустріли великого дослідника, не оцінивши гідно його заслуг, не віддавши йому належного? Причини ув'язнення великого мандрівника слід шукати в обстановці, що склалася тоді в Італії. Коли Марко Поло повернувся до рідних берегів, Венеція ворогувала за сфери торговельного впливу з Генуєю. Будучи патріотом рідного міста, Поло пе став осторонь боротьби. Ще більше — як схильні вважати деякі дослідники, він проявив у цій боротьбі неабияку активність. Генуезці не визнали в ньому великого дослідника, прийняли за рядового супротивника. В одній із збройних сутичок його полонили і кинули до в'язниці. Скутий металевим ланцюгом, Марко Поло згадує у в'язниці свої мандри. Живі й яскраві його спогади-оповідки сумлінно записує товариш по камері Рустічано з Пізи, автор рукописних романів про короля Артура і лицарів Круглого Столу. Можна сказати, полоненому венеціанцеві пощастило — поруч виявився досвідчений літератор. Так з'явилася на світ знаменита «Книга Марко Поло». Її читають у багатьох країнах Європи. Читають в оригіналі і в перекладах — давньофранцузькою, латинською та іншими мовами. Книгу називають по-різному: «Про різноманіття світу», «Описання світу», «Мільйоне», «Роман про великого хана». Але попри все ніхто не забуває, що це книга про мандри Марко Поло.

Перегорнімо й ми сторінки цієї визначної літературної пам'ятки. Спробуймо розгледіти в них автора як людину, як особистість. Для цього досить кількох уривків, що із своєрідною чарівністю передають стиль і манеру авторського світобачення.

Ось описання острова Суматра (у книзі — Мала Ява): «Острів цей, проте, не такий вже й малий, доокіл понад дві тисячі миль. Розкажемо вам про нього всю правду. Там вісім царств і вісім вінценосних царів; всі вони ідолопоклонники; у кожному царстві своя мова…» Далі читаємо: «Водяться тут дикі свині й однороги, анітрохи не менші за слонів; шерсть у них, як у буйвола, а ноги, як у слона, посередині лоба товстий і чорний ріг… Голова, як у дикого кабана, і завжди опущена…»

А ось описання царства Коїллен в Індостані: «Різних звірів тут багато; на звірів інших країн вони не схожі. Водяться зовсім чорні леви; є різні папуги… І кури у них не такі, як у нас. І що вам ще сказати? Все у них не так, як у нас, — все краще і красивіше. І плоди їхні не схожі на наші, і звірі, і птахи — від великої тутешньої спеки. З хлібів у них один тільки рис. Вино вони роблять із цукру, питво добре; п'яніє від нього людина швидше, ніж від виноградного. Всякого харчу, всього, що треба для життя, у них досхочу, і все дешево».

Подекуди Марко Поло пересипає свою розповідь елементами міфології, народного епосу, і вже ми бачимо не автора-купця, а автора-романтика. Ось слова про острів Мадагаскар: «Розповідають, що там є птах гриф… Ті, хто його бачив, кажуть, що він схожий на орла, тільки надзвичайно великий. Хто його бачив, описує його, як я чув, так: гриф дуже сильний і дуже великий; схопить слона і високо-високо понесе його вгору, на повітря, а потім кине його на землю, і слон розіб'ється: гриф тоді клює його, поглинає і тішиться ним. Хто споглядав грифа, розповідає ще: коли він розгорне крила, то в них тридцять кроків… Про грифа ось що треба ще сказати: називають його на островах «руком», а по-нашому не називають і грифа не знають; але то гриф, як на його величину».