Христофор Колумб - Щоденник першої подорожі

Гирла у більшості цих річок були широкі і вільні від мілин, з гаванями, чудово пристосованими для входу найбільших кораблів і позбавленими мілководдя і підводних каменів.

Наблизившись і ідучи уздовж морського узбережжя до південного берега останньої з тільки що відкритих річок, адмірал виявив там велике селище, найбільше з усіх, які йому доводилося зустрічати досі, і побачив, як незліченні натовпи людей вийшли на берег, які кричали, і всі були голі і тримали в руках дротики.

Адмірал побажав розмовляти з ними, і віддав наказ спустити вітрила і кинути якір, відправив до берега людей з корабля, і з каравели, переконавши їх, як це зазвичай завжди робилося, щоб індіанцям ніхто не заподіював зла і щоб від них нічого не сміли приймати в дар. За придбані ж у індіанців речі він велів давати в обмін різні дрібнички.

Індіанці жестами дали зрозуміти, що вони нікому не дозволять висадитися на берег і будуть чинити опір. Але вони відступили подалі, коли побачили, що човна наближаються до берега і ті, хто були в них, не відчувають ніякої боязкості. Люди в човнах вважали, що індійці не злякаються, якщо на берег висадяться лише два-три людини. Тому з човнів вийшли тільки троє християн. Вони звернулися до натовпу мовою цих земель (іспанці вже знали його трохи з бесід з своїми бранцями), переконуючи індіанців не боятися. Але ті розпорошились, і ні великий ні малий не залишилися на місці. Християни зайшли в їх будинок, які був зроблений з соломи та споруджений так само, як і всі інші, що їм зустрічалися раніше, і не знайшли там ні людей, ні посуду. Коли всі повернулися, адмірал опівдні наказав підняти вітрила і попрямував до одного гарного мису, який був розташований у восьми лігах на схід від місця стоянки.

Пройшовши по затоці десь половину ліги, адмірал помітив на півдні чудову бухту, а на південному сході — на диво чарівні землі і долину в горах. Здавалося, що над долиною піднімалося безліч димків і що там були великі селища і оброблені землі. Тому адмірал вирішив висадитися у цій бухті і спробувати зав'язати переговори або зносини з жителями цих місць. Що ж стосується бухти, то адмірал говорить, що якщо вихваляв він раніше інші гавані і бухти, то цю зі всіма її землями, населенням і кліматом готовий розхвалити ще більше.

Він розповідає чудеса про миловидність цієї землі і про її дерева, серед яких є пальми і сосни, і про велику горбисту рівнину, що йде на південний захід, найпрекраснішу зі всіх рівнин на землі. В лоні її течуть річки і струмки, що збігають з навколишніх гір.

Після того, як кораблі стали на якір, адмірал відправився на човні виміряти глибину бухти, яка була подібна чаші: біля входу в бухту, на її південному березі, адмірал побачив горловину — гирлі річки — таку широку, що в неї могла б увійти галера, причому ця горловина відкривалася погляду тільки на самій близькій відстані. Біля самого входу ширина її була такою ж, як довжина (longura) човна — п’ять ліктів, а глибина — вісім ліктів.

Рухаючись вгору тобто проти течії, адмірал насолоджувався видом лісів, зелені, світлих вод, птахів і приємним відчуттям прохолоди і свіжості. І він відчував таке захоплення, що, говорить, що йому не хотілося залишати ці місця.

Він говорив своїм супутникам, що не вистачить і тисячі мов, щоб дати звіт королям про все, що вони тут бачили, ні рук, щоб подібне описати, і що, здається йому, ніби бродить він тут немов зачарований.

Він побажав, щоб все це бачили багато інших люди, розсудливих і таких, що заслуговують довіри, тому що, поза всяким сумнівом, вони не менше його будуть хвалити цю землю.

І далі адмірал говорить: «Я не кажу про те, яку прибуток можна буде отримати звідси. Безумовно, государі-повелителі, тут є землі, які дадуть незліченні статті доходу. Але я не затримуюся ні в одній гавані, бажаючи побачити можливо більше земель, щоб дати звіт про них вашим величностям. Я також не знаю мови, і мене не розуміють люди цих земель, а я і мої супутники не можемо зрозуміти їх. І багато разів, розмовляючи з індіанцями, яких я везу з собою, я розумів абсолютно неправильно їх слова, та до того ж я не дуже довіряю їм, так як не одноразово вони робили спроби втекти від нас.

Нині ж надію складає на господа нашого, я постараюся побачити все, що тільки можливо, і мало-помалу піду далі узнаючи і прислухаючись, і змушу всіх моїх наближених вивчати цю мову, бо бачу, що вона є єдиною для всіх земель, досі відкритих.

А потім завершаться походи і докладуться праці, необхідні для звернення цих народів в християнську віру, а відбудеться це легко, тому що ніяких вірувань індіанці не мають і, крім того, вони не ідолопоклонники. А прийде час, і ваші високості велять побудувати в цій стороні місто і фортецю, і навернуться в християнство всі ці землі. І запевняю вас, що немає і, як мені здається, не може бути під сонцем земель, більш родючих і більше забезпеченими (affluent) чистими водами, здоровими, зовсім не такими, як гвінейські річки, які несуть мор і недуги, і що ніде у світі не чергуються так сприятливо теплі і холодні пори року, бо, хвала господу, до цих пір ні у одного аз моїх людей навіть не боліла голова, і ніхто з них ще не лежав через хворобу в ліжку, якщо не вважати одного старого, все життя страждаючого від каменів, так і той вилікувався від цієї недуги протягом двох днів.