Вадим Гребенников - Американська криптологія. Історія спецзв'язку

Зменшення тоннажу Військово-морських сил Японії на 0,5 умовних одиниць, про що йшла мова в цій японській шифротелеграмі, приблизно відповідало двом великим бойовим кораблям. Оскільки представники США на переговорах вчасно одержали з АЧК інформацію про те, що у випадку натиску японці погодяться на збільшення тоннажного співвідношення між Америкою і Японією, залишалося тільки зробити цей натиск на практиці. Що і зробив держсекретар Чарльз Х'юз.

10 грудня Японія «капітулювала». У шифротелеграмі, яка була прочитана АЧК, японська делегація на переговорах у Вашингтоні отримала інструкцію з Токіо про те, що необхідно прийняти співвідношення, запропоноване США. У результаті договір, підписаний п'ятьма державами, встановив для США та Японії співвідношення тоннажа великих військових кораблів у розмірі 10 до 6. Японці сподівалися на більше. Однак домогтися бажаного їм перешкодив АЧК.

За час проведення конференції в АЧК було прочитано та перекладено більше 5000 шифроповідомлень. Внаслідок перенапруження декілька його співробітників занедужали на нервовому ґрунті: один почав щось незв'язно бурмотіти, інший став присвячувати весь свій вільний час ловлі бродячого собаки, у якого на боці нібито був записаний японський дипломатичний код, а третьому уявлялися жахіття, і він постійно носив при собі величезну сумку з камінням, зібраним на морському березі. В результаті усі троє були змушені піти з роботи. Сам Ярдлі також виявився на межі нервового розладу та у лютому 1922 року одержав чотиримісячну відпустку для відновлення свого здоров'я.

Крім стану здоров'я співробітників, предметом постійної турботи з боку держави стало також забезпечення безпеки функціонування АЧК. Його пошта направлялася на підставну адресу. Прізвище Ярдлі не значилося в телефонному довіднику міста Нью-Йорк. Замки на дверях мінялися якнайчастіше. Проте відомості про діяльність АЧК усе-таки просочилися за кордон, тому що була здійснена спроба підкупити Ярдлі. Коли вона провалилася, на службове приміщення АЧК був зроблений напад, після якого зі столів зникли важливі документи.

Щоб не допустити нової пропажі, були прийняті додаткові заходи з безпеки. Тепер кожен аркуш паперу замикався на ніч у сейф, щоб нічого не залишалося в столах, хоча співробітникам АЧК усе-таки дозволялося брати додому матеріали, над розкриттям яких вони працювали.

Через якийсь час Ярдлі разом зі своїми підлеглими переїхав в інший службовий будинок. Як надійне прикриття для них була створена «Компанія зі складання кодів» (англ. Code Compilation Company). А щоб «легенда» виглядала цілком правдоподібною, Ярдлі склав «Загальний торгівельний код», яким компанія зі складання кодів стала торгувати разом з іншими розповсюдженими комерційними кодами.

У 1924 році асигнування АЧК були різко скорочені. У результаті Ярдлі довелося звільнити половину персоналу, і штат співробітників АЧК скоротився приблизно до 12 осіб. Однак, незважаючи на це, за словами Ярдлі, «у 1917—1929 роках АЧК вдалося прочитати більше 45 тисяч шифротелеграм Англії, Аргентини, Бразилії, Німеччини, Домініканської Республіки, Іспанії, Китаю, Коста-Рики, Куби, Ліберії, Мексики, Нікарагуа, Панами, Перу, Сальвадору, Радянського Союзу, Франції, Чилі і Японії, а також проробити попередній аналіз багатьох інших кодів, включаючи коди Ватикану».

У 1929 році плідній діяльності АЧК зненацька прийшов кінець. Справа в тому, що до Ярдлі тексти іноземних шифротелеграм надходили від американських телеграфних компаній, які передавали їх йому з великим небажанням. Коли посаду Президента США зайняв Герберт Гувер, Ярдлі вирішив врегулювати питання про шифроперехоплення з новим урядом раз і назавжди. Він задумав зробити доповідь безпосередньо Президенту з викладом характеру діяльності АЧК, а також необхідних кроків, що повинні бути розпочаті, якщо уряд США бажає цілком використовувати майстерність своїх криптоаналітиків.

Після того як Генрі Стімсон, держсекретар при Гувері, пробув на своїй посаді кілька місяців, що, як вважав Ярдлі, було необхідно для придбання деякого досвіду практичної дипломатії, АЧК направив йому серію важливих дешифрованих криптограм. Однак на відміну від колишніх держсекретарів, на яких ця тактика завжди робила належний вплив, Стімсон, довідавшись про існування АЧК, обурився та суворо засудив його діяльність. Він обізвав її «підлим різновидом шпигунського ремесла» та розцінив як віроломне порушення принципу взаємної довіри, якого він неухильно дотримувався як у своїх особистих справах, так і у своїй зовнішній політиці.