Вадим Гребенников - Американська криптологія. Історія спецзв'язку

«Пред'явник цього є підданим Німецької імперії, що подорожує під ім'ям Павла Ваберського. Він є німецьким секретним агентом. Якщо він звернеться до вас із проханням, будь ласка, забезпечте йому захист і надайте допомогу. Також видайте йому до тисячі песо золотом і посилайте його шифровані телеграми до нашого посольства в якості офіційних консульських депеш».

Коли Менлі зачитав цей текст у залі суду на закритому процесі за обвинуваченням Вітцьке в шпигунстві, сумнівів у його винності ні в кого не залишилося. Шпигун був засуджений до страти через повішення. Однак Вільсон замінив смертний вирок довічним ув'язненням. У 1923 році Вітцьке був помилуваний та випущений на волю.

9 лютого 1918 року «MID» було реорганізоване в Управління військової розвідки (англ. Military Intelligence Division). У листопаді того ж року «МІ-8» нараховувала 18 офіцерів, 24 цивільних криптографів, 109 друкарок і стенографісток. Однак до травня наступного року її штатна чисельність скоротилася до 15 офіцерів, 7 цивільних криптографів і 55 технічних службовців.

Після участі Ярдлі в 1919 році в Паризькій мирній конференції в якості головного криптографа американської делегації керівництво розвідки оголосило про майбутнє згортання дешифрувальної роботи через утрату її актуальності. Ярдлі категорично заперечував і підготував доповідь під назвою «Вивчення та розкриття кодів і шифрів», у якій вказував, що Сполучені Штати мають досить ворогів у всьому світі, тому розкриття їхніх шифросистем дозволить уряду завчасно одержати інформацію про можливі загрози національній безпеці.

Ярдлі пропонував не припиняти цю роботу, а реорганізувати «МІ-8» у криптослужбу мирного часу з подвійним підпорядкуванням Державного департаменту та Генштабу Військового департаменту. Ця аргументація настільки вразила начальника розвідки генерала Мальборо Черчиля, що він умовив держсекретаря зберегти «Бюро шифрів» і фінансувати його роботу з таємного фонду.

Це «Бюро шифрів», що пізніше стало відомим як «американський чорний кабінет» (англ. american black chamber) (далі – АЧК), повинно була спільно фінансуватися двома департаментами на суму приблизно в 100 000 доларів у рік, але її фактичні витрати ніколи не досягали цієї суми. За законом платежі Держдепартаменту, що почали надходити в червні 1919 року, не могли бути на законних підставах витрачені в межах Вашингтона, і тому Ярдлі разом з підібраним зі складу «МІ-8» персоналом АЧК незабаром переїхав до Нью-Йорка. Військовим департаментом АЧК був уперше профінансований лише 30 червня 1921 року. Первісний бюджет Бюро склав 45 тисяч доларів замість запитаних 96 тисяч, а до 1929 року знизився до 19630 доларів.

Кінцевим продуктом криптослужби був бюлетень, що надсилався до Відділу військової розвідки та Держдепартаменту, у який включалися усі факти, що заслуговували уваги, природно, без посилань на справжнє походження інформації.

Усі повідомлення починалися стереотипно: «Із джерел, що заслуговують довіри, встановлено, що:». При цьому ніякого інформаційно-аналітичного підрозділу в «Бюро шифрів» не існувало, матеріали відбирав особисто його керівник, часто за суб'єктивними ознаками.

Післявоєнне дешифрування АЧК німецького листування базувалися на отриманих у Нідерландах у 1919 році ключах, що запропонував американським представникам ініціативник, відомий під агентурним псевдонімом «Дачмен». Як часто траплялося в подібних випадках, «Дачмена» обдурили: коли він залишив кодові таблиці для вивчення, їх сфотографували і повернули, нібито через непотрібність. На підставі його даних американці зуміли розкрити німецькі коди з позначеннями «2500», потім «2970», «9700», «5300» і «1219». Усього АЧК прочитав 20 німецьких кодів і шифрів, однак на післявоєнний період з них припало лише 9, що фактично являли собою варіації двох базових систем.

Одним з основних завдань, поставлених перед АЧК, було «розкриття» кодів Японії, напруженість у відносинах з якою зростала з кожним днем. У пориві ентузіазму Ярдлі пообіцяв домогтися їхнього «розкриття» протягом року або піти у відставку. Він пошкодував про свою обіцянку відразу, як тільки приступив до цієї справи, оскільки моментально заплутався у відкритих текстах японською мовою, не говорячи вже про самий шифротекст.

Після тривалого попереднього аналізу Ярдлі з'ясував, що для своїх телеграфних повідомлень, що передавалися буквами латинського алфавіту, японці використовували трохи видозмінену форму ієрогліфічної писемності, іменованої як «катакана». Але, незважаючи на ретельне вивчення перехоплених шифротелеграм, прочитати їх так і не вдавалося. Він писав: