Вадим Гребенников - Російська криптологія

– 1764 року на російській і французькій мовах, яка була розіслана російським представникам у Відні, Варшаві, Копенгагені, Лондоні, Стокгольмі, Берліні, Гаазі, Парижі, Дрездені, Мітаві, Регенсбурзі, Гданьську, Мадриді, Гамбурзі, Константинополі;

– 1768 року на російській і французькій мовах була розіслана у ті же 15 адрес;

– 1771 року на французькій і російській мовах, яка була розіслана у Мітаву, Гданьськ, Берлін, Дрезден, Париж, Мадрид, Гаагу, Лондон, Гамбург, Копенгаген, Стокгольм, Відень, Регенсбург, Варшаву, командувачу 1-ою і 2-ою арміями генерал-фельдмаршалу графу Румянцеву, генерал-аншефу князю Долгорукову. У 1779 році цей же шифр був даний відправленому до Португалії надзвичайному послу і повноважному міністру графу Нессельроде;

– 1773 року на російській мові під знаком «165», яка була розіслана, у порівнянні з попередньою, у перші 14 адрес;

– під знаком «40, 68 і 77» – найбільша з відомих цифр XVIII ст. Вона включала 2000 словникових величин і об'єднувала КЗС з 15 кореспондентами за кордоном: Стакель-бергом у Варшаві, міністром Голіциним у Відні, міністром Ассебургом у Регенсбурзі, міністром Барятінським у Парижі, міністром Зіновьєвим у Мадриді, послом Белосельським у Дрездені, послом Голіциним в Гаазі, міністром Симоліним у Стокгольмі, міністром Долгоруковим у Берліні, міністром Сакеном у Копенгагені, міністром Мусіним-Пушкіним у Лондоні, резидентом Гроссом у Лондоні, послом Стахієвим у Константинополі, резидентом Ребіндером у Гданьську, князем Репніним у Берліні.

У 1771 році була паралельно організована загальна мережа зв'язку, що охоплювала абсолютно інший регіон. Так, за допомогою « генеральной цифири» 1771 року під знаком «1631» переписувалися між собою і з КЗС 10 кореспондентів: повноважний міністр Булгаков у Константинополі, граф Воронцов у Венеції, граф Разумовський у Неаполі, повноважний міністр Мордвінов у Генуї, повноважний міністр князь Юсупов у Турині, граф Мореніго у Флоренції, Псаро – повірений у справах на Мальті, колезький радник Хемніцер у Смірні, генеральний консул у Молдавії, Валахії і Бесарабії Северін, колезький асесор Юлініц у Сицилії.

У КЗС вівся ретельний облік всіх цифр. Перелік цифр, списки осіб, кому вони були розіслані, від кого отримані назад окремі примірники, на якій мові шифри складені, та інші необхідні відомості заносилися в особливі реєстри.

Якщо примірник шифру кимось з кореспондентів втрачався або виникала підозра, що шифр виявлявся відомий ворогу, то негайно видавався імператорський указ про виведення цього шифру з дії та заміну його іншим. Цей указ відразу ж розсилався всім кореспондентам, що входили в дану мережу зв'язку.

Дотриманню таємниці шифролистування в КЗС приділялася велика увага. Міркуючи «о наилучшем содержании в секрете всех в секретной экспедиции дел», Колегія ще у 1744 році визначила наказати всім служителям цієї експедиції (і архіву) «ни с кем из посторонних людей об этих делах не говорить, не ходить на дворы к чужестранным министрам и никакого с ними обхождения и компании не иметь».

Цей наказ був підтверджений повторно 28 березня 1758 року: « Для сохранения вящего секрета при нынешних военных и всяких важных обстоятельствах » секретарям таємної експедиції ставилося в обов'язок суворо наглядати за перекладачами, « чтобы дела, им порученные, по столам не лежали и чтобы товарищи их не читали этих дел ». Наприкінці наказу підтверджувалася заборона кого-небудь стороннього пускати в апартаменти, зайняті таємною експедицією.

При імператриці Катерині II 15 березня 1781 року КЗС утретє отримала наказ не допускати знайомства «чинов департамента иностранных дел» з іноземними міністрами та їх свитою. При цьому імператриця вказала, щоб, окрім «министров департамента иностранных дел, каковыми ее величество почитает канцлера (или без сего звания управляющего оным департаментом), вице-канцлера и членов секретной экспедиции», ніхто з інших чинів колегії не ходив у будинки іноземних міністрів, не мав з ними розмов про справи, нікого з них у своєму будинку не приймав і ні під яким виглядом не вів з ними листування. Та ж сама заборона була повторена указом від 3 серпня 1791 року.

КЗС також уважно стежила за збереженням шифрів. Особисто державний канцлер, а ним у той період був граф Іван Остерман (син Андрія Остермана), неухильно стежив за суворим дотриманням правил користування вітчизняними шифрами, вимагав їх своєчасної заміни. При щонайменшій підозрі про компрометацію шифрів він давав вказівки про їх дострокову заміну або про внесення в них істотних змін.