Вадим Гребенников - Російська криптологія

Крім того, у шифри вставляли «особливі числа», шифропозначення яких визначало ті частини шифротексту, що при розшифруванні необхідно було вважати пустушкою. Так, зашифрований знак «+» означав, що наступне за ним шифропозначення не мало ніякого значення. Два знаки «++» говорили дешифрувальнику, що не слід читати два наступні за ним шифропозначення тощо. Знак «=» означав, що не слід брати до уваги всі шифропозначення, що стояли за цим знаком в даному рядку шифротексту, а знак «=» знищував весь подальший шифротекст на даній сторінці. Знак «*» знищував попереднє шифропозначення, два знаки «**» знищували два попередні шифропозначення тощо.

Таким чином, текст, зашифрований в результаті застосування численних пустушок і написання нічого не значущих відрізків, виявлявся значно довшим за відкритий текст. Розрахунок розробників шифрів саме і полягав у тому, що шифротексти були величезними цифровими масивами, у яких, на їх думку, лише той, хто знав ключ, міг відокремити « зерно от плевел ».

Надзвичайно істотним для шифрів цього типу було продовження в них традиції використання при зашифруванні одного повідомлення різних мов: як правило, всі шифри були двомовними. Словник їх складався з двох частин: російською та французькою (рідше німецькою). Відкритий текст депеші складався на цих двох мовах, при переході у процесі зашифрування з однієї мови на іншу ставилися особливі, заздалегідь обумовлені в правилах числа, яких для кожного шифру було декілька.

Цей прийом, коли різні частини однієї і тієї ж депеші писалися на різних мовах, приводив до того, що при зашифруванні не тільки практично удвічі збільшувалася кількість використовуваних кодових позначень, але, що найістотніше, змішувалися і певною мірою вирівнювалися статистичні характеристики шифротексту. При цьому основні правила як для російської, так і для іншомовної частини були однаковими, тобто наявність безлічі пустушок, зашифрування великих шматків псевдотексту, які при розшифруванні знищувалися, тощо.

Як мовилося у правилах до цих шифрів: «В случае нужды смешаемы быть имеют между русскими французские речи и сочинения, равно как и между французскими русские… Пустые числа употребляются в начале и в конце параграфов по строке, по полуторе, по две и более, а иногда по одному только, по два и по три числа. Иногда пиесы начинаются или оканчиваются самыми значущими. Но во всяком случае часто пишутся пустые в самой середине параграфа и вместо просодии, а иногда и вмешиваются и в середине фразисов и речений. Да сверх того ставятся между пустыми и самые значущие числа, кои не понадобятся и уничтожаются».

Катерина ІІ особисто приділяла значну увагу шифруванню повідомлень. Так, відправляючи Олексія Орлова до Європи з розвідувальним завданням, вона забезпечила його « нарочно сочинённым цифровым ключом », додавши, що « этот ключ используется для корреспонденции вашей с Нами, которая по важности предмета свого требует непроницаемой тайны ». Орлову були надані також окремі шифри на російській, німецькій та французькій мовах для листування при необхідності з російськими послами « при государственных дворах ». Для забезпечення шифрованого листування Орлов мав надійних і підготовлених « служителей канцелярских ».

У той період у Росії з'явилися «циркулярні» шифри, тобто загальні шифри у послів і КЗС, що дозволяло оперативно передавати послам єдині вказівки, накази тощо.

Таким чином, до середини XVIII ст. в Росії була створена мережа загального шифрованого зв'язку. Загальний шифр отримав назву « генеральная цифирь ». Разом із ним збереглися й «індивідуальні» шифри для зв'язку «центру» з кореспондентами мережі. Кожний кореспондент, як правило, мав декілька «індивідуальних» шифрів.

З «генеральных цифирь» XVIII ст. відомі такі:

– 1762 року на російській мові, за допомогою якої обмінювалися кореспонденцією з КЗС і між собою: Бестужев-Рюмін (Париж), Кейзерлінг (Відень), Корф (Копенгаген), Панін (Стокгольм), Голіцин (Лондон), Пушкін (Гданьськ), А. Симолін (Мітава), Д. Симолін (Регенсбург), Салтиков («закордонна армія»), Обрізків (Константинополь);

– 1762 року, що об'єднувала тих же кореспондентів, але листування по ній можна було вести відразу на 3-х мовах: російській, французькій і німецькій. Додатково цей шифр у 1764 році був даний генерал-майору князю Репніну, що прямував як повноважний міністр до прусського двору, а також генерал-аншефу князю Волконському;