Вадим Гребенников - Російська криптологія

Обсяг перлюстрації був фантастично великим. У 1771 році кількість перехоплених депеш тільки прусського посла становила 150 (125 відправлених та 25 отриманих), написаних різними шифрами. У 1780 році австрійський посол використовував 8 типів шифрів, обсяги цифрових текстів досягали 15 сторінок перехоплених близько 140 депеш. Поточне дешифрування здійснювали «канцелярські служителі» за допомогою ключів, знайдених, перекуплених або викрадених Епінусом.

У кінці XVIII ст. дешифрувальна служба Росії також читала французьке дипломатичне листування. Цей результат був отриманий в результаті поєднання аналітичних методів розкриття шифрів, якими користувалася криптослужба, і роботи агентів російської розвідки, що здобували французькі шифри. Російське посольство через секретаря посольства Мешкова завербувало до себе на службу як секретного агента одного з чиновників Міністерства закордонних справ Франції.

Таким чином, російський посол у Франції барон Смолін отримував і пересилав до Петербурга шифри та ключі до них, якими користувалися у своєму листуванні міністр закордонних справ Франції граф Монморсі і французький повірений в справах в Росії Дружині. В результаті Росія отримувала розвідувальну інформацію протягом тривалого періоду, навіть після того, як Смолін вимушений був покинути революційну столицю Франції після невдалої спроби допомогти відвезти Людовика XVI з Парижа.

Крім дешифрування Епінус займався також і розробкою шифросистем. Його підлеглі готували конкретні « цифири », які тиражувалися на бланках, що друкувалися в академічній друкарні (аркуші обліковувалися). « Цифирные азбуки и разныя другия бумаги тайн подлежащие » зберігалися в КЗС в окремому від користувачів сховищі в ідеальному порядку та видавалися для шифрування й дешифрування депеш на лічені години, що були вказані у відомостях. Ці операції проводилися навченими «розбирачами», які перебували на посадах актуаріусів.

Шифрування кореспонденції імператриці й Кабінету здійснював кабінет-міністр та його штат, а у Канцлера – чотири секретарі, які працювали цілодобово. Одним з них багато років був російський письменник Денис Іванович Фонвізін. Перевезення шифрів і депеш до Канцлера або Кабінету здійснювалося кур'єрами з сержантів гвардійських полків із жорстко нормованим часом руху.

Завданням незрівнянно більш складним, ніж створення шифрів, було для Епінуса дешифрування текстів. Цією справою Епінус займався особисто зі своїм помічником, вихідцем з німців, Йоганом Георгом Кохом. Розпочавши свою кар'єру в 1762 році копіювальником в Академії Наук, він був витягнутий звідти Епінусом у КЗС.

Свою діяльність з дешифрування Епінус повинен був почати з проблеми воістину історичної – знайти ключ до «писаного в цифрах» у 1714 році і підписаних Петром I листах до Амстердама Осипу Соловйову. В указі Сенату від 4 січня 1765 року наказувалося «…если возможно отыскать той азбучной прежней ключ или другим каким по искусству в том средством оные разобрать переписать литерным письмом и взнесть в сенат…».

Результати протиборства Епінуса з петровським шифром невідомі, але є численні свідчення успішного дешифрування його службою перлюстрованої кореспонденції. За успішну діяльність він отримав звання дійсного статського радника.

Значний внесок у російську криптологію зробили Єрофей Каржавін і його племінник Федір Каржавін, які навчалися у Парижі, працювали на посадах перекладачів КЗС і займалися складанням шифрів та дешифруванням. Вони стали першими вітчизняними професійними криптологами в Росії.

З середини XVIII ст. в Росії стали використовувати нові шифри. їхні основні відмінності від попередніх шифрів були такими. По-перше, на російській мові розпочали активно використовуватися коди («номенклатори») на велику кількість букв, складів, слів, фраз тощо; їх число досягало 1200 символів. Як правило, це були алфавітні коди з цифровими шифропозначеннями. Буквам, складам тощо, що найбільш часто використовувались, надавалося декілька шифропозначень. Таким чином, застосовувався шифр гомофонної заміни, але на рівні не тільки букв, а й словосполучень. Коди мінялися регулярно, оскільки ключем такого шифру був сам код-таблиця заміни.

По-друге, збільшилась кількість пустушок, що вставлялися у шифротекст. З цього приводу в одній з інструкцій з користування шифрами вказувалося: « Пустые числа писать где сколько хочется, только чтобы на каждой строке было сих чисел не меньше трёх или четырёх ». Так визначався лише нижній рівень кількості пустушок, а верхній рівень не встановлювався. Крім того, « не начинать пиесы значащими числами, но пустыми… ». Тим самим початок істинного шифротексту у повідомленні маскувався пустушками, що посилювало стійкість шифру.