Владимир Колин - Таємниця підземної галереї

— А-а-а! Таки згадав про мене? — весело зустрів хлопця дядько Янку. — Ну, чого стоїш? Розповідай…

— Нічого розказувати, — посміхнувся Павло.

Старий тільки розвів руками.

— Посварився з Джетою! — мовив він розчаровано. — Я не хотів тобі говорити, а зараз скажу добре, що доля не звела мене з Джетою..

Дядько Янку зрадів, що трапилась нагода поговорити, і знову почав розв’язувати міх спогадів. Та Павло думав про своє. Незабаром стемніло. Старий цав йому на вечерю зеленої цибулі і шматок чорного хліба з висівок та квасоляного борошна. І вони полягали спати.

Вранці Павло вийшов до криниці вмитися і побачив у воротах дядька Янку. Старий спав погано, прокидався на світанку, прямував на вулицю і проходжався на березі Колентіни. Та зараз він був дуже сердитий.

— Знову заворушились, падлюки! — лаявся він. — Облави, перевірки! Чорти б їх забрали!

— Облава? — занепокоєно спитав Павло.

— А що їм? За це ж одержують і платню! — буркнув дядько Янку.

Хоч часу до зустрічі ще було досить, та Павло хвилювався. Чим він зможе пояснити свою присутність у Бухаресті, коли його мобілізовано на роботу в Констанці? Не варто й вигадувати якусь причину, бо пер-ший-ліпший офіцер зрозуміє обман. Як це Йоргу не роздобув йому відрядження?

В кімнаті дядька цокав будильник. Поїзд відходив о дванадцятій, а Павло призначив зустріч Санді на одинадцяту. О десятій треба вже вийти від дядька. Ще було дві години вільного часу.

За чаєм дядько Янку знову заходився розповідати, на цей раз згадавши аварію, яка сталося у Бачкой В товарному поїзді, що вийшов з Широкої Долини, зіпсувалися гальма, і він почав котитися назад до Плоєшт, а Мунтяну звідти вже вів експрес на Біхор. Спускаючись схилом, товарняк набирав швидкості. За кілька хвилин він промчав аж до Комарніка, і начальник станції ледве встиг про це повідомити. У Брязі експрес хотіли перевести на іншу вітку, але той ешелон випередив їх і вихором пролетів до Кимпіни. Нічого не підозріваючи, дядько Янку наближався до Байкой. Всі дуже полякались. Коли експрес прибуде в Байкой раніше, ніж товарний, його зможуть перевести на іншу лінію. А коли товарняк примчить першим, то його пустять під укіс, щоб уникнути аварії. Однак не було певності, що машиніст експреса вчасно загальмує, що він не вдариться в розбитий товарняк. Поки це вирішували, минуло чимало часу, і пасажирський все наближався. Стояла ніч. Залізничники з Байкой вибігли з ліхтарями назустріч експресові, бо ззаду вже почувся гуркіт товарного, тріск і скрегіт заліза. Товарняк зійшов з рейок.

— І?.. — спитав Павло.

Од напруження, викликаного вісткою про облаву, розповідь старого залізничника схвилювала його. Проте дядько Янку не поспішав.

— В експресі було більше двохсот пасажирів, — повів він, трохи помовчавши. — Чоловіки, жінки, діти…

— Ну й що? — не стримався небіж. — Що трапилось?

— Я загальмував поїзд за три метри од товарняка, — гордо проказав дядько Янку.

Павло почав проходжатись подвір’ям. “Спокійніше, — радив він собі. — Я мушу зустрітися з Сандою. Коли не вийду на побачення, не одержу пакунків з вибухівкою, то ніколи не зумію знайти й Раду. Не можу уявити, куди це мене водила Соня… Спокійніше”.

Глянув через паркан. З обох кінців вулиці стояли солдати.

— Котра зараз година, дядьку Янку?

— Ще є час, твій поїзд відходить о дванадцятій.

— А мені треба ще зайти до знайомих.

Старий безнадійно махнув рукою, по-своєму зрозумівши відповідь племінника.

— Гей, хлопче, послухайся моєї поради. Ти посварився з Джетою? Облиш її… Латаного вже не залатаєш. Це неможливо!..

Було ще п’ять хвилин до десятої. Павло, кусаючи собі губи, з-за побіленого паркана сердито зиркав уздовж вулиці. Невже йому перешкодять саме зараз?

Аделаїда затулила долонями вуха:

— Ох, я скоро збожеволію через цей проклятий вітер та море!

Буря, яка почалася ще вночі, подужчала, і море тепер ревло, а вітер завивав у димарях, як зимою. Султана, заплакана і мовчазна, сиділа на стільці і думала про Павла.

Другого дня на світанні до корчми знову прийшов Горе і почав шептатися з Чунту. Султана всю ніч не склепила очей, не могла забути, як шушукались цілий вечір Горе і отой дивний чоловік, що був їй батьком. Той, хто знущався з неї багато років, а недавно став на диво дбайливим і турботливим, тепер знову лякав її. Все, що він робив, було якимсь дивним і таємничим. Дівчина відчувала, що з його боку їй загрожує якась небезпека, та не знала, як уберегтися від неї. Павло розвіяв би її страх. Але він не прийшов, і Султані без нього було важко і страшно. В її кімнатці під іконою горіла лампадка. Спробувала молитися, та не могла зосередитися.