Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

Пітер поклав руку Віллему на плече, ледь стримуючи шалене бажання обійняти його на радощах.

— Швидше, Керол! Читай далі! — Майкл мало не вищав від нетерпіння.

— «І сказав божий чоловік: «Куди вона впала?» А той показав йому те місце. І він відрубав кусок дерева й кинув туди, — і випливло залізо!..»

— Я не бачу ніякої палиці, — розчаровано мовила Джіл.

— Еге ж, — згодився Пітер, нишпорячи очима по мілинах та берегах, чи не знайдеться хоч якийсь стовп, жердина чи палиця. — Я теж нічого не бачу.

— Я здогадалась! — вигукнула Керол. — «І випливло залізо»! Та це ж бакен! Звичайно! Які ж ми дурні! Бакен! Хіба ви не розумієте — «залізо спливло»?

— Отже, скарби сховані всередині бакена, — задихаючись від хвилювання, мовив Майкл. — Ми на місці! Ми на місці!

— Ми таки добралися до місця, то правда, — погодився іі Пітер. — Але ти забуваєш, що є ще один вірш із вказівкою. — Він узяв у Джіл папірець. — «Чи левіафана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром?» А той вірш пам'ятаєте? «Безодні їх позакривали, зійшли до глибин, як той камінь». Скарби тут, безперечно, але потоплені коло бакена. Нам лишається тільки якось підняти їх.

— Я підведу катер до бакена, — сказав Віллем. — А ти прив'яжеш його до кільця на верхівці.

Він повернув суденце проти течії й обережно підвів його до самого бакена. Пітер побіг на ніс і спочатку дав знак уповільнити хід, а потім — тримати катер на місці. Перехилившись через борт, Пітер приловчився просунути кінець линви крізь кільце на верхівці бакена і підтягнути до нього ніс «Норця».

— Доведеться, мабуть, якорем промацувати дно, — сказав він, коли всі прибігли до нього на ніс. — Іншого способу я не бачу.

— А я бачу, — сказала Керол і помчала на корму — Я пірну. — Вона зникла в каюті, зірвала з себе одяг і наділа купальний костюм. Коли прибігла на ніс, задихавшись від поспіху, то вже натягувала купальну шапочку.

— Яка тут глибина? — спитав Пітер.

— П'ять чи шість метрів за малої води, — відповів Віллем, — а тепер, може, й усі вісім.

— Це близько двадцяти п'яти футів, — підрахував Майкл. — Глибоченько!

— Мені байдуже — глибоко чи ні, — швидко сказала Керол. — В усякому разі, я спробую.

— Гляди, коли виринатимеш, щоб не потрапила під катер, — застеріг Пітер.

— Ні, я буду обережна.

Керол швидко ступила на борт, неглибоко пірнула, підпливла до бакена і, дриґнувши ногами в повітрі, зникла серед збитого нею шумовиння.

В напруженому чеканні минуло п'ять секунд… десять… п'ятнадцять… Нарешті Керол виринула майже біля самої корми «Норця».

— Я нічого не розгледіла! — відпльовуючись, крикнула вона. — Дуже далеко віднесло мене течією.

Вона попливла проти води і за кілька ярдів від бакена, перевернувшись догори йогами, ще раз пірнула.

Знову довгі секунди напруженого чекання… Але цього разу, щойно з'явившись на поверхні, Керол одразу ж замахала рукою.

— Вони тут, — вигукнула вона, витрушуючи воду з пух. — Видно якусь велику річ, немовби барильце для мастил, вкрите іржею, черепашками і морськими водоростями. До нього причеплено трос, який піднімається до днища бакена разом з якірним ланцюгом.

— Молодець, Керол! — крикнув Пітер. — Зачекай мене, я зараз.

Він збіг униз і одразу ж знову появився на палубі в плавках. Стрибнувши з носа катера, підплив до бакена і почав обмацувати руками його основу. Невдовзі він знайшов кільце і товсту скобу, до якої був прикріплений якірний. ланцюг. Пітер намацав також грубий сталевий трос, що закінчувався петлею, крізь яку його було протягнуто. Йому стало ясно, що Ян спочатку закріпив верхній кінець троса, а вже після того прив'язав до другого кінця барильце і кинув у воду. Отже, відв'язати трос від бакена зовсім неможливо.

— Хай йому біс! — вилаявся Пітер.

— Що там таке? — спитала Керол, тримаючись за бакен.

— Доведеться перерізати трос. Майкле, дістань. ножівку. І линва також потрібна буде, — крикнув він. — Я візьмуся пиляти петлю, доки не прив'яжу трос.

Майкл побіг на корму за пилкою, а Віллем кинув Пітерові линву, закріпивши її петлею за кнехт.

— А як же ми піднімемо скарби? — сантала, Джіл, нахилившись над бортом.

Пітер задумався.

— Якщо не зможемо самі витягти, то доведеться скористатися шлюпбалкою, — сказав він. — Вона легко витримає.

Пітер узяв линву і почав прив'язувати її подвійним вузлом до троса приблизно на фут нижче петлі, якою його було прикріплено до бакена.

— Не так-то легко прив'язати линву до сталевого троса, — сказав Віллем, ставши навколішки на носі катера. — Треба зробити особливий вузол, а то линва зісковзне.