Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

— Стоп! — крикнув він. — Ти піднімайся на катер, — звернувся він до Пітера. — Я прив'яжу линву і — за тобою.

Він начепив линву на гак блок-талі, підтягнув її і, як тільки «Норець» підійшов до того місця, де на дні лежало барильце, швидко зав'язав вузол.

— Тягніть! — крикнув Віллем і навимашки поплив до кранця, все ще тримаючи в руці кінець линви на випадок якої невдачі. — Тягніть швидше!

Пітер уже добрався до шлюпбалки і завзято вертів ручкою лебідки. Віллем підтягувався на руках по линві кранця, доки не вхопився за поручень. З носа катера прибігла Джіл, подала йому руку й допомогла перебратися через борт. Віллем одразу ж кинувся до шлюпбалки і взявся за ручку лебідки поруч Пітера.

— А мені що робити? — спитав Майкл.

— Нічого. Треба спочатку підняти вантаж над водою, а то він гальмуватиме рух катера.

Керол стояла біля поручнів, дивлячись на бот.

— Це вони! — впевнено крикнула вона. — Біля стерна Білл. Крім нього, там Джо, рибалка і ще якийсь тип.

«Ще якийсь», — подумав Пітер, тим часом як блок дюйм за дюймом піднімався вгору і линва опинилася вже врівень з бортом. «Ще один. Невже це…»

Раптом Джіл випалила те слово, що було в нього на думці.

— «Хазяїн»! — вигукнула вона. — Це, мабуть, «хазяїн».

Не припиняючи чимдуж крутити лебідку, Пітер оглянувся. Бот швидко наближався і був тепер на відстані не більше ста ярдів.

— Джіл, Керол! — наказав він. — Спускайтеся вниз, у передню каюту!

— Прошу тебе, Пітере… — почала було Керол.

— Ні. Це наказ. Негайно спускайтеся вниз, зачиніть люк і замкніться там. Цього разу я не хочу ризикувати.

Якусь мить дівчатка вагалися, перезираючись між собою. Що передали вони одна одній поглядами, жодна з них не могла б сказати, але обидві враз повернулися до Пітера.

— Ми залишаємося, — рішуче мовили вони і побігли на кормову палубу допомагати хлопцям.

Майже ту ж мить щось сильно вдарило в лівий борт катера, і Джо з рибалкою стрибнули на палубу, якраз перед стерновою рубкою.

— Майкле, замкнися в стерновій рубці і — повний вперед на вихід із затоки, — крикнув Пітер, почувши глухий удар у борт. — Ми трохи підняли барильце, — пробурмотів він, — хоч воно подекуди черкатиметься дна.

Пітер полегшено зітхнув, почувши, що засув на дверях стернової рубки засунуто ще до того, як двоє непроханих гостей звелися на ноги після стрибка. Тепер Майкл хоч на якийсь час буде в безпеці.

— Керол, Джіл, відійдіть! — наказав Пітер. — Лишіть їх на мене.

Він схопив довгий важкий багор з гострим вістрям стрибнув на дах стернової рубки. В цю мить вороже судно промчало повз корму «Норця». Білл стояв біля стерна, а на кормі навпочіпки сидів товстий, з жовтавим обличчям чоловік у плащі.

«Добре, що зараз доведеться мати діло тільки з двома», — подумав Пітер.

Віллем несамовито крутив лебідку, але блок дійшов уже мало не до самого верху шлюпбалки, далі піднімати було нікуди. Він поставив лебідку на гальмо і стрибнув на дах до Пітера.

«Норець» повільно набирав швидкість, тягнучи під водою коштовний вантаж, але додатковий опір гальмував рух катера. Глянувши на корму, Пітер помітив, що ворожий бот розвернувся і підходить до них ззаду.

— Нелегко нам буде, — пробурмотів він, — але спробуємо дати відсіч. Ми ще побачимо, кому дістануться Якові скарби.

Тільки якусь мить дівчатка вагалися, не знаючи, що робити. Відтак Керол схопила гак з гострим кінцем, а Джіл — важкий румпель, який лежав біля ялика. Примчавши на корму, обидві зайняли там бойову позицію.

— Як тільки хтось із них покладе руку на борт катера, — прошепотіла Керол, — бий по ній щосили. Ми не повинні пустити їх на катер, поки хлопці впораються з тими двома. Це буде битва в Крабен Кріку, і ми маємо її виграти.

Якусь мить на катері панувала незвичайна тиша. Переляканий і водночас до краю збуджений Майкл був до деякої міри в безпеці, замкнувшися в стерновій рубці. На даху рубки з лівого боку підняв свою грізну зброю Пітер, готовий до нападу, тільки-но рибалка, що причаївся на палубі, спробує проскочити на корму. Спиною до Пітера стояв Віллем, готовий стрибнути на Джо, якщо той спробує вдатися до такого ж маневру з правого борту. А на кормі, біля самих поручнів двоє дівчаток завмерли в бойовій готовності. За кілька ярдів позаду катера йшов ворожий бот. Сам «хазяїн» не виявляв бажання встрявати в бійку, полишивши це на своїх поплічників. Нарешті Пітер порушив зловісну тишу.