Володимир Коваленко - Чому люди більше не літають

Потім – довге блукання вулицями чужого міста. Якась темна кафешка, жіночий сміх, що дратував, аромат парфумів…

Він знову побачив її. Згодом. Коли безцільно кружляв на машині вулицями, намагаючись заспокоїтись і прийти до тями. Ольга йшла під руку з Максимом – колишнім другом, а нині – конкурентом. Саме через нього фірма Олександра переживала не найкращі часи, а якщо бути відвертим – стояла за крок до банкрутства. Так, Ольга завжди знала собі «ціну» і чоловіча «перспективність» була для неї на першому місці… Але як же почуття?…

– Ти – не те, що мені потрібно! – раз по раз спливало в пам’яті. Підведені очі, звабливо напомаджені губи, які були такими теплими, потрібними, «своїми»… Ні, вже – чужими, але…

Олександр загарчав. Щось сіре зненацька кинулося під машину. Автоматично нога натиснула на гальма, а руки вчепилися в кермо, намагаючись не втратити контроль над купою заліза. Серце калатало наче скажене. Подих сперло, а всередині все захололо. Женучи дурні питання, чоловік виліз із машини та, пересилюючи хвилювання, зазирнув під капот.

Чорно-бурий пес хитався на лапах лише в кількох сантиметрах від залізної балки. Якимсь дивом авто не попливло на слизькій трасі, більше того – вчасно зупинилося, не зачепивши і не вдаривши звірюку.

– Ти що, падло, геть сказився?! – прогарчав Олександр.

Пес стояв із заплющеними очима, важко і надривно дихав.

– Вб’ю, падло!

Олександр зціпив кулаки, пригадуючи, де лежить монтировка, на той випадок, якщо не вдасться прибити цю брудну тварюку голіруч. Замахнувся ногою – і в цей час пес обережно прочинив очі… Сум, біль, надія, що не збулася, і щось людське, таке, від чого все нутро перегортається, навіть якась мудрість, відчай – все це і ще багато чого було в короткому погляді.

Він кинувся під колеса, замруживши від страху очі і, благаючи невідомо кого, аби все скінчилося швидко й без зайвого болю… Щось неприємно завищало. Але, як не дивно, ніякого поштовху пес не відчув. «Невже це все? І що»? – подумав собака. Намагаючись зрозуміти нові враження – не дихав. Спробував вдихнути повітря – ні! Всередині пекло й горіло. Дихалося важко, а за мить до всього тіла почав повертатися біль. Розчаровано він зітхнув.

Людський галас згори. Здається, він зробив щось лихе. На мить розплющив очі. Молодий чоловік вишкірився на нього й готувався вдарити. «Що ж, нехай. Хоч би тільки цей удар став останнім і не таким болючим» – подумалося собаці. Востаннє спрямував на чоловіка байдуже-безнадійний погляд змучених очей, що трохи закисали.

Але час линув, а очікуваного болю не було. Пес важко дихав і відчував, попри закладений ніс, неприємний запах машини, чоловічі парфуми, а ще ні з чим іншим незрівняний запах люті. Обережно собака розплющив очі.

Чоловік дійсно знаходився біля нього, навприсядки, і уважно дивився.

– Що, друже, здається, тобі зараз ще гірше, ніж мені?… – зовсім іншим голосом звернувся він до собаки. – Допекло тебе життя? Вже й під колеса кидаєшся?

Рука чоловіка обережно лягла на собачу голову. Ні, за довгі роки, проведені на вулиці, пес звик до того, що іноді люди здатні дарувати ласку. Колись давно, коли був цуценям, він так сподівався і вірив тим ласкам. Розчарування?… Байдуже! Ось чергова людина, яка знову заграє з ним, називає «красунчиком», «хорошим»… Марно.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.