О. Іден - Гра в піжмурки

– Мовчи. Дай мені завершити, а потім роби те, що вважаєш за потрібне.

Опустила погляд.

Глибоко вдихнувши, я продовжив.

– Знаю, наламав дров не одну машину та ще й вагон в придачу. Останнім часом, я був покидьком. Забив на наші відносини, приділяв тобі мало часу, не підтримував, коли ти цього найбільше потребувала, а я дедалі віддалявся від тебе й ставав чужим. Та клята переписка остаточно прикінчила усе тепло й кохання, яке ти мала до мене. І тільки втративши тебе – розумію, як сильно тебе кохаю. – і тут вичудив, мабуть, гріх чи щось схоже на нього. Став на коліна перед нею. Потилицею відчував, як бабці-статуї дивились на мене й плюються уявною слиною.

– Андрію, що ти робиш. – шептала Леська. – Не сором мене.

Не звертав, а продовжив гнути лінію.

– Клянуся тобі перед Богом, Зеленоока, я змінюся. Стану кращим і обіцяю, все буде по-іншому. Тільки, благаю, дай мені шанс все змінити.

– Андрію, піднімися із колін. На нас люди вже дивляться. – сльози зливались в мілкі річки.

– Не встану, якщо не пообіцяєш.

– Добре, добре, тільки піднімись. – її словам вірила, лише моя дитяча наївність. Цього було досить.

Локація змінилась на лавочку з кіоском. Позаду нас селфилось погруддя Шевченка й мацало спину Лесьці, котра маленькими ковтками сьорбала каву. В руках диміла цигарка. Я грів руки між її колінами й чекав продовження словесних лизунів. Про реальні навіть не думав. Лише про наше з нею порно. Чомусь, в мене завжди визирали такі думки, коли ставало гаряче від холоду.

– Ти підступний. – посміхнулась до мене видихаючи дим із легень.

– Знаю. – взяв її цигарку й глибоко затягнувся.

– Не залишив мені вибору.

– Вибір є завжди.

– Тільки не для мне, так? – Зеленющі очі пропекли мій мозок до самої маківки.

Я звів брови дашком.

– Це всі твої слова? – кава до горла.

– А що я маю казати? – я випрямився, заснувши руки в кармани пальто. – Зараз покладаюсь на Бога і твою віру в мою клятву.

Вона промовчала. Докурила цигарку й кинула недопалок під ноги.

– Маю вже йти. Мама хвилюватиметься.

– Гаразд. Я тебе проведу.

– Не потрібно. – закинула сумку на плече.

– Боїшся, що цей мудак побачить нас разом? – стиснув губи. Лють вже намагалась фарбувати буряком кола на щоках.

– Якби боялась, ми б зараз тут не стояли.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.