Оксана Калина - Янголи не сплять

– Він не танцює! – сяйнула зеленими очиськами Магда.

– Та що ти кажеш! – насмішкувато протягнув Луцій, – подивись на екран, люба моя.

– Я не твоя люба! – відрізала Магда, повертаючись до екрану.

Між тим Сашко з Юрком, ввімкнувши на повну потужність звук телефону, витанцьовували під «Океан Ельзи»:

– …Якби сказали ти мені стати твоїм човном!.. – лементували вони вслід за Вакарчуком, розмахуючи ногами.

Машка товклася поряд і тільки руки заламувала, дивлячись на цих двох придурків.

Вони, доспівавши пісню, синхронно звалились на землю, ржучи, мов лошаки.

– Діду, за тебе! – сказав Сашко, чокнувшись пляшкою пива об основу камінного хреста, – був ти мені найближчою людиною за життя, таким залишився і після смерті. Скоро стрінемось, діду! – заволав він, розмазуючи п’яні сльози по обличчю!..

– Все, вимикай кіно! – раптом сказав сивобородий Петро, – з клієнтом все зрозуміло. Забирай, – кивнув він у бік Луція.

Той задоволено, зовсім по-дитячому, потер руки.

– Не дам! – раптом скрикнула Магда, а потім, знітившись, додала, – тобто я хотіла спитати: може, ще один шанс Сашку дамо? Душа у нього хороша.

– Запаскудив він свою душу, на жаль, – зі співчуттям сказав аналітик Андрій Первозванний, – далі тільки гірше стане. Ти ж сама прекрасно знаєш, як це, зазвичай, з людьми трапляється…Забирать треба зараз.

– Ні! – скрикнула Магда, – заради мене! – вона благально дивилась на Петра.

– Здався він тобі,– невдоволено пробурчав той, – шо ти вчепилась в цього Сашка, наче він медом помазаний? Інших клопотів вистачає. Ну, добре, – зглянувся він, – давай так, Магдо. Вмикаємо знов цю штуку, – Петро кивну на екран, – і подивимося: як піде твій Сашко додому – даємо шанс, посунеться на пошуки пригод – Луцій забере його однозначно!

– Дякую, – згодилась Магда, вона знала, що більшого Петро, при всій своїй могутності, зробити не міг.

Навіть Луцій у знак згоди кивну своєю смоляною головою – останній шанс потрібен всім. А може він просто був впевнений, що клієнт нікуди від нього не дінеться.

Увага присутніх знов переключилась на екран. Тільки Луцій невідривно дивився на Магду, ніби намагався зрозуміти, що коїться в її золотій голові. Раптом він підвівся, став за спиною у Магди і, майже торкаючись губами її вуха, пошептів:

– Що, Магдочко, навіть янголи закохуються? Як сказав поет: любві всє возрасти, а в нашому випадку, навіть янголи, покорні? Чи не так?

– Що ти мелеш? – шикнула на нього Магда, – зовсім здурів? Сіркою обкурився? Яка любов? В мої обов’язки входить захищати всіх! Почитай Посадові Інструкції, придурок!

– Розкажи мені! – скривив він губи єхидній посмішці, – тільки врахуй: я тобі його все одно не віддам, зрозуміла? Особливо – його, з натиском на слові «його», сказав Луцій.

– Та пішов ти… – відсторонилась від Луція Магда.

– Агов, – зиркнувши в їх бік пронизливими синіми очима сказав Гавриїл, – більше двох говорять в слух. Або мовчать.

– Тули на своє місце, – прошипіла Магда, – осточортів!

– Дак на те я й чорт, – вишкірив білі зуби Луцій…

… Між тим на екрані «вистава» йшла своєю чергою.

– Слухай, – спитав Юрко Сашка, – а ти чого квасиш останній рік, наче більше не житимеш і не питимеш? Ти ж раніше наче зовсім не вживав.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.