Олександр Адилін - Поліська туристична стежина

Віталій Віжанський – професійний рибак-спінінгіст. Багаторазовий чемпіон всіляких змагань з риболовлі. Керівник спінінгового напрямку Федерації Риболовного Спорту Волинської області. З ним ми познайомились на Луцькій автостанції під час спроби поїхати на рибалку сніжної зими 2013. Про ці події я писав у одній зі своїх розповідей у збірці «Рибальські байки». В цій подорожі Віталік забезпечуватиме нас смачною й свіжою рибкою. І забігаючи наперед, скажу, що він був нашим кухарем-кашоваром, адже готував в більшості випадків Віталій і виходило в нього смачно. Крім того Віжанський допомагав мені у вирішенні організаційних питань.

Роман Гвоздецький – арборист. Його робота полягає в лікуванні дерев та обрізані аварійних у важкодоступних місцях куди не може під'їхати спецтехніка. Рома лазить по деревах за допомогою альпіністського спорядження. Живе він в Сумах. А ще він затятий «походнік» та мандрівник. До слова скажу вся його сім'я пов'язана з професійним туризмом. І взагалі ідея цієї подорожі зародилася завдяки Ромі.

У 2017 я пішов в похід з Іваном від Попа Івана по Чорногірському хребту до Говерли. На дворі був серпень. Коли я виїжджав з Луцька термометр показував +34, у Франківську було +12, а в першу ночівлю на Чорногорі -3. Перед тим весь день і весь підйом на гору йшов дощ. Ми зайшли в один з будиночків на маршруті, в якому колись була сироварня, перепочити, поїсти й підсохнути. Там я й познайомився з Ромою. На горі наш табір був поруч з його і далі значну частину дороги ми пройшли разом. Дорогою розказували хто де був, ділилися досвідом. Рома запитав чи не знаю я про дерев’яний міст через річку Стир по якому проходить вузькоколійна залізниця. На той момент мені довелося побувати там двічі і я не погано знав ту місцевість. Роман виявив бажання теж туди потрапити, а я погодився бути провідником і піти туди ще раз. Зимою розробляючи маршрут в мене й виникла ідея об'єднати всі цікаві й визначні місця у тих краях в один шлях. Так народилась «Поліська туристична стежина».

Оскільки Рома найкраще в нашій команді розуміється на картах і топографії, крім того має хороший навігатор в цій подорожі він був нашим штурманом. Його фраза, – «Пойдем по азимуту, здесь недалеко», стала крилатою і в нашому колі ми часто говоримо “ підемо по азимуту тут недалеко», якщо потрібно десь зрізати дорогу.

До речі з шістьох учасників подорожі троє розмовляють російською мовою, але проблем з розумінням чи інших конфліктів на цьому ґрунті у нас ніколи не виникало. Кожен говорив так, як йому зручно.

П«ятий учасник походу Славік Куришка. Пасічник з Лебедина. Весь похід ми смакували його мед. Славік товариш Роми і ми теж познайомилися в Карпатах. Не дивлячись на проблеми з ногою він достойно пройшов весь, немалий шлях. Славко досвідчений турист і ходить в піші та велопоходи понад десять років.

Про себе я вже писав, додам лише, що для мене дорога то життя.

Заплічники зібрані. Лишилась одна ніч на ліжках. Завтра починається справжнє життя. Завтра в подорож.

В кінці червня 2018, а саме 30 я з Сашком вирушив в дорогу. Віталік приєднається до нас через два дні. Ми приїхали в Ковель по полудню та зустріли на залізничному вокзалі Рому й Славіка. Трохи пізніше до нас під'їхав Іван. Електричка якою ми поїдемо до Вараша, колишнього Кузнецовська, відправляється майже через дванадцять годин тому щоб не тусуватися стільки часу на вокзалі і спекотному місті Ваня повіз нас автомобілем на невеликий ставочок, що знаходиться майже за містом в приватному секторі. Ми вирушаємо в ночі, а Іван як і Віталік приєднається до нас через два дні, вони наздоганятимуть нас разом.

Ми розмістилися, поставили намети та почали готувати вечерю. До нас на посиденьки приїхала дружина Івана – Іра. Смачно повечерявши почали готуватися до сну. Іван та Іра поїхали додому й ми залишилися в чотирьох. Що ж початок непоганий.

Ура таварищи!!! Подорож стартувала. В Ковелі, зустріли бродяг з Сум, пообідали, повечеряли, чекаємо електричку на Вараш .

Прокинулися близько першої години ночі. Моросив маленький дощик. Швидко зібралися й вирушили на залізничний вокзал. Дорогою дощ закінчився. В три з копійками ми вже їхали електричкою на Вараш. Поки йшов потяг нам вдалося ще трохи подрімати і перекусити.

Нічне місто атомників важко переплутати з чимось іншим. Ще на під'їзді до станції далеко в небі видно заграву. Це освітлюється Рівненська АЕС. Але ми прибули сюди на світанку, а точніше зранку, коли на вулиці був майже день й освітлення хоч й було ще ввімкнуте та не створювало такого ефекту.