Олександр Адилін - Рибальські байки

© Олександр Адилін, 2018

ISBN 978-5-4493-5374-0

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Давненько не був на нормальній рибалці. Було декілька невеличких виходів на Залив, і розвідка по річці Стир в районі Хрінників. Проте вони були короткотривалими та безрезультатними в плані риби. А ще напевно тренувальними. Чому тренувальними? Тому що за ціль собі ставив не так піймати рибу, як протестувати нові для мене види приманок, спробувати нові, знову ж таки для мене, проводки. До слова скажу, останнім часом багато присвятив спілкуванню з досвідченими рибалками. Переймав досвід, вчився, тренувався.

А сьогодні здійснилась невеличка мрія, поїхав на «полювання» зубатих. Плани були дещо інші, але як завжди сталось не так як гадалось. Одначе не буду вдаватись в подробиці, скажу тільки, що поїхав на риболовлю один. Про, що не пожалкував, адже не від кого не залежав, ходив де хотів і як хотів, а походити в пошуках риби довелось добряче, оскільки був в у незнайомих місцях. Одне, що було за сьогодні негативне, довелось самому обідати на природі. Проте прогулянка була недаремна. Отже, про все по черзі.

На місце прибув, ще як тільки почало світати, але рибалити почав в годині восьмій. Трохи блукав, оскільки, як вже згадував, був у незнайомих місцях. Перші години три були холостими, проте в цю пору неабияк «гуляв» окунь. Добре помандрував, помилувався краєвидами. Трохи стомився і вже було хотів обідати, але знайшов цікаву яму і вирішив ще трохи покидати. На третьому закиді удар. Ніколи не ловив судака, але зрозумів це він. Та напевно пізно зреагував на нову для мене покльовку. На сушу витягнув лише приманку з двома дірочками. Апетит пропав, з'явився азарт. Ще закидів двадцять нічого не принесли. Вирішив ще трішки прогулятись і тоді пообідати. На наступній ямі відчув щось важке на другому кінці нитки, удару як такого не було, і вирішив про всяк випадок підсікти. І не дарма. Через хвилину з води показалась щупакабра.

Халепа в мене флюркарбоновий поводок, який ставив з розрахунку на судака й окуня, а риба вчепилась не маленька. Та фортуна сьогодні на моєму боці, флюр витримав перевірку зубами, а щуку вдалось підняти на височенький берег. Заміна погризеного віброхвоста Keitech і вперед до нових закидів. Через три-чотири знову важкість на шнурку, проте цього разу там щось легке і я думаю, що це водорості. Удару знову не було, тому не підсікав. Як я помилявся. Під самою поверхнею води на декілька секунд показується щуренятко і повертається у свою стихію. Ну що ж рибка була невеличка, все одно відпустив би, хай пливе підростати. Ще кілька закидів і на обід.

Світить сонечко, мальовнича природа навкруги, благодать. Горить вогнище, смажиться м'ясце. Краса…

Обід і до роботи. Година прогулянки не приносить клювань. Час додому.

Після третьої вирушаю на «батьківщину». Везу доці гостинчик-ТЮТЮ (вона так каже на щуку). Рибалкою задоволений, відпочив прекрасно.

Останнім часом, риболовля, щось не вдавалась, то риба не клювала, то клювала, але маленька. Зате щастило з відпочинком, безпосередньо на риболовлі. Чудові Волинські пейзажі, чарівна природа рідного краю, прекрасна погода. Стояли останні теплі дні ніяк не хотіло ховатись за осінні хмари, і продовжувало радувати та зігрівати.

Але вчора все закінчилось. Напевно, прийшла осінь, з дощами, довгими вечорами, холодом, але по своєму, чимось, прекрасна, і зі своїми позитивними сторонами. Одна з позитивних сторін, осені, для мене – це «жор» хижої риби.

Отже, як все було. Вчора «налюбувавшись» погодою, вирішую завтра, тобто сьогодні іти на рибу. Адже на вулиці справжня, як то кажуть, щуча погода. Дощ, холодно, вітер. З ранку зібравшись з силами вистрибую з під теплої ковдри, і швиденько збираюсь. За годину двадцять хвилин вже на заливі. Розпочинаю під мостом, що на Ковельській вулиці. Спочатку ставлю приманки меншої ваги потім більшої й потроху рухаюсь в сторону мосту на вулиці Данила Галицького.

А погодка шепче. Пориву вітру, дрібний, але густий дощ. Та теплий водостійкий одяг не дає замерзнути. Проте мерзнуть пальці на руках, хоч я і в рукавицях, але вони без пальців. Проте надія на гарну рибу гріє душу і тіло. Ех, справжня щуча погода, але напевно, зубата про це не знає.

Пройшовши половину відстані зустрічаю ще одного «любителя» такої погоди, в нього теж по нулях. Через метрів сто, ще одного, теж саме. Вирішую іти ва-банк. Ставлю «тонучий» Slider 7 кислотного зеленого кольору, ризикуючи зачепитись за зілля якого на заливі вистачає. Але це воблер на який я найбільше ловив щупаків, тому з думкою «кто не рискует, тот не пет шампанського» роблю перший закид. Десь на закиді шостому, відчуваю довгоочікуваний удар, і через трохи невеличкий шнурок на березі. Маленька, але вже щось. Зробивши на тому місті ще з двадцять закидів іду далі.