Олександр Адилін - Рибальські байки

Пройшовши весь залив від мосту до мосту, вирішую іти далі по руслу до міського пляжу адже по плану ще купання. Дійшовши з пункту А в пункт Б кількість хвостів не збільшується. На пляжі роздягаюсь і в воду, а там виявляється тепліше як на вулиці. Пропливши свою заплановану на цей день відстань швиденьку біжу до рушника витиратись. Добре розтершись і зігрівшись на турнічок. Добре розім’явшись, вирішую іти по руслу до Київського майдану, можливо пощастить там. Тим більше, що в тих краях піймав свою першу в житті щуку.

На Київському майдані, знову починаю з маленьких приманок. Перепробувавши все, що мав у арсеналі, чого ще за одну риболовлю ніколи не робив, все одно залишаюсь з однією рибиною. При цьому маю багато зацепів, але з усіх звільняюсь. І про себе зауважую, що перечитування рибацьких форумів і порад пройшло не даремно, всі приманки вціліли.

На гулявши вовчий апетит вирушаю додому, порадувати доцю, щучкою, яку давно обіцяв.

Давно збирався в Хрінники, порибалити й помилуватись місцевою мальовничою природою. Але все, щось не виходило. Та в суботу подзвонив колишній колега по роботі, старий товариш та хороший рибак Талян, і запропонував відвідати Хрінницьке водосховище і прилеглі території. До речі саме він мене колись підсадив на сильно дійний наркотик РИБОЛОВЛЮ.

З вечора приготувавши все необхідне в неділю о шостій ранку виїжджаємо з Луцька. Погода гарна, тепло, несильний вітерець. Десь в сім годин ми вже у селі Набережне де беремо напрокат човна і о восьмій виходимо на воду.

Піднявся вітер, тому доводиться боротись з хвилями. Відпливши трохи від берега робимо перші закиди. Ідемо далі. Піднімається ще сильніший вітер і хвилі вже нагадують морські, при невеликому штормі. Приймаємо рішення пливти в сторону Товпижина, до бази «Мотор» і рибалити біля берега, адже там затишніше. По дорозі черпаємо з човна воду, тому що хвилі такого розміру, що перекидають її через борт.

Якось до гребаємо до берега. Робимо ще декілька закидів і вирішуємо перепочити й поснідати на природі. Через декілька хвилин у нас вже горить багаття і розігрівається фірмова рибальська страва Толіка, тушкована картопля в армійському казанку. Неподалік нашого привалу знаходимо красеня грибочка. І смажимо його на вогні щоб поласувати «даром лісу». Через кілька хвилин до нас підходить місцевий літній чоловік, який працює на тутешній базі відпочинку сторожем. Запрошуємо його до нашого столу. Чолов’яга переказує кілька цікавих історій. Розповідає про те, як багато було колись риби у водосховищі, про сусідні села, про гадів браконьєрів.

Добре попоївши та зігрівшись знову спускаємось на воду, щоб продовжити полювання на річкових хижаків. Пливемо у місця, які нам порадив старожил, не думаючи про його слова – «що в такий сильний вітер вся риба глибоко на дні й майже не клює, хіба пощастить». В таємних місцях робимо кілька закидів, міняємо приманки, знову закидаємо. Вирішуємо дрейфувати в сторону Набережного і закидати. На пів дороги міняється вітер і ми знову боремось з зустрічними хвилями.

Добравшись до берега з потрібної нам сторони ідемо на сушу щоб трохи перепочити адже до нашого пірсу треба ще гребти й гребти. Прогулюючись по високому пагорбі, що розкинувся над водою робимо кілька фото на пам'ять. І знову в човні, закидаємо під очерет. Напевно зубата не знає, що на дворі щуча погода, та не хоче брати.

Вирішуємо іти на базу та натрапляємо на нові труднощі. У мене ламається весло, а з одним ми не можемо навіть вийти з бухти. Пропливши за годину метрів двісті, наглухо засідаємо в очереті. Але світ не без добрих людей. Нам на допомогу приходить рибалка на моторці й бере нас на буксир. Причому мене здивувало те, що ми його навіть не кликали. Він нас сам побачив здалеку і вирішив допомогти. ДЯКУЄМО добрій людині за допомогу.

Він питає куди нас тягнути. Ми вирішуємо ще порибалити адже приїхали сюди ловити рибу, а не плавати на човні. Тому за метрів триста від нашого пірсу ми йому щиро дякуємо, питаємо як улов, у нього одна щука. Отже, треба і нам щось піймати. Спускаємо якір і закидаємо, та знову пусто.

З думкою, що сьогодні не наш день і досить мерзнути, приймаємо рішення остаточно повертатись додому. Але хвилі такі сильні, що з одним веслом, ми не можемо пливти та наш човник просто прибиває до берега. Тих двісті метрів, що нам залишилось ми долали години дві. То гребли по черзі, то тягнули човна за мотузку з берега, як «бурлаки на Волзі». Якось добрались. Відпочиваємо, сохнемо, обідаємо. Перевівши дух і перекусивши, здаємо човна.