Генріх Гофман: Літак підбито над ціллю

Георгій дивився на групу штурмовиків, що поступово віддалялися, коли раптом над його головою проревів винищувач і, різко злітаючи вгору, зробив «висхідну бочку». На висоті близько тисячі метрів він поволі завалився на крило і почав падати. На якусь мить Георгію здалося, що винищувач ось-ось вріжеться в сніг, але біля самої землі льотчик вивів його в горизонтальний політ. Георгій встиг роздивитись номер. Сергій Жуковський!

Виконавши прощальний віраж, Сергій полетів наздоганяти товаришів. Лейтенант Карлов лишився сам у безлюдному білому Сальському степу.

Решта льотчиків з групи Бахтіна без особливих пригод повернулася на свій аеродром.

Коли літак ведучого зарулив на стоянку, до нього під’їхав новенький вілліс. Бахтін скочив з крила на землю і доповів командирові дивізії;

— Товаришу полковник! Завданйя виконане. Сержанта Долаберідзе після третього заходу ніхто не бачив. Мабуть, збитий над ціллю. Лейтенант Карлов на підбитому літаку зробив посадку в степу за двадцять кілометрів на північ од міста Сальська. — Бахтін розкрив планшет. — Ось тут, — показав він на карті. — Мордовцев хотів сісти, щоб забрати його, але я заборонив. Там дуже глибокий сніг. — І ніби міркуючи вголос, Бахтін додав: — От якби літак на лижах послати.

Командир дивізії, схиливши голову, повільно сказав:

— Тільки позавчора Карлову орден вручив… А Долаберідзе сьогодні ввечері вручати збирались…

— Дозвольте мені по Карлова злітати, — звернувся Мордовцев до командира дивізії. — ПО-2 на лижах, я легко сяду на сніг і заберу Карлова.

— Та вас зіб’ють. Ви навіть долетіти туди не зможете, — заперечив Рубанов.

— Не така легка справа збити мене на тій дзизі. Я на ній такі віражі роблю, що жоден месер не влучить. Дозвольте! — стояв на своєму Мордовцев.

— Товаришу полковник! Справді, на ПО-2 він літає, мов акробат. Може, рискнемо, — підтримав льотчика командир полку.

— Та чи знаєте ви, що таке риск? — розсердився Рубанов. — Рискують, коли сподіваються хоч вісімдесят процентів успіху, а решта двадцять під сумнівом… А у вас виходить навпаки. Це вже не риск, а головотяпство. — І трохи лагідніше додав: — Не маю права жертвувати ще одним льотчиком… Карлова не врятуєте, а самі загинете!

Та в останніх словах командира дивізії не відчувалося впевненості. Льотчикам здалося, що Рубанов вагається, що, зваживши всі «за» і «проти», він таки дозволить Мордовцеву летіти по Карлова.

І справді, рвучко повернувшись до командира полку, Рубанов сказав:

— Ємельянов, негайно готуйте ПО-2 і подзвоніть командирові корпусу. Попросіть у нього від мого імені дозволу на виліт Мордовцева.

Навколо полегшено зітхнули.

Коли Ємельянов уже біг до КП, командир дивізії спитав у Бахтіна:

— А яке становище на Сальському аеродромі? Скільки «Юнкерсів» знищили?

— Літаків двадцять спалили та з десятеро пошкодили, — невпевнено відповів Бахтін.

— Там ніколи було рахувати! П’ять заходів зробили… Навколо все палало… — навперебій заговорили льотчики.

Діждавшись, поки всі змовкли, Бахтін спокійно повторив:

— Що двадцять літаків знищили — це напевно. А може, й трохи більше.

Хоробрі, скромні льотчики! Вони не знали, що в цю мить командуючий німецькою транспортною авіацією, яка входила до складу восьмого авіаційного корпусу, полковник Ферстер сидів заціпенілий у своєму кабінеті, йому тільки-но доповіли, що на Сальському аеродромі внаслідок удару радянських штурмовиків знищено сімдесят два транспортних літаки і майже половина екіпажів вибула з строю. «Майн гот», — повторював він, не знаючи, як повідомити в Берлін про те, що постачання оточеної армії Паулюса за допомогою авіації ще більше ускладнилось. Це завдання він одержав особисто від Герінга і тепер боявся гніву свого всемогутнього шефа. Ферстер проклинав радянські штурмовики, проклинав величезну незрозумілу країну і цих росіян, які завдавали таких дошкульних ударів саме тоді, коли за всіма відомими з підручників правилами ведення війни вони давно мали капітулювати.

Рубаноз висловив подяку льотчикам, які повернулися з операції.

— Вітаю з успіхом, — потиснув він Бахтіну руку. — їдьте до штабу авіаційного корпусу. Там вас чекає командуючий Сталінградським фронтом. Він прислав по вас свій вілліс.

Здивований капітан сів у машину, а льотчики пішли на командний пункт готуватися до наступного бойового вильоту.

У штабі корпусу черговий провів Бахтіна до кабінету, де над великим столом, на якому лежала розгорнута карта, схилилися два генерали. Це були командуючий Сталінградським фронтом генерал-полковник Єременко і командир авіаційного корпусу генерал-майор авіації теж Єременко.