Грегорі Робертс - Тінь гори

Дайте Подумати кивнув і захихикав.

— Я тимчасово надаю слово своїм молодшим колегам,— сказав він.

— Як ми можемо знати,— почав Амбіційний, витираючи піт зі своєї поголеної голови,— що дійсно існує об’єктивне існування світу поза нами?

— Справді,— додав Підозріливий.— Навіть якщо допустимо cogito ergo sum [158] Думаю значить існую (лат.). , то як можемо знати, що світ поза свідомістю, який здається справжнім, це не просто реалістичний сон?

— Запрошую будь-кого, хто не вірить у зовнішню реальність,— мовив Ідрис,— приєднатися до мене на краю ущелини, недалеко звідси, а потім запрошую туди стрибнути. Я скористаюся повільним шляхом по схилу, а коли дістануся дна, то продовжу обговорення об’єктивної реальності поза нами з будь-ким, хто виживе.

— Влучне зауваження,— погодився найстарший мудрець — Дайте Подумати.— Цього разу я думаю вижити, тож залишуся тут.

У той чи інший час я вже чув на горі всі ці запитання і напам’ять знав більшість відповідей Ідриса. Його космологія була гіпотетичною, але логіка була елегантною і постійною. Його думки було легко запам’ятовувати.

— Свобода волі,— приєднався наймолодший з них — Сварливий.— Яка ваша позиція, Ідрисе?

— Поза чотирма фундаментальними силами, а також матерією, простором і часом, у Всесвіті існує дві величні спіритичні енергії,— розповів Ідрис.— Перша з цих енергій — це Божественна Сила усього, яка постійно, ще від народження Всесвіту, виражається як духовне тенденційне поле, щось схоже на магнетичне поле темнішої енергії. Друга невидима енергія — це Воля, хай коли вона з’являється у Всесвіті.

— Яка роль тенденційного поля? — запитав Сварливий.

— Його роль — посередницька, принаймні в рамках теперішньої нашої обізнаності. Але, як і з енергією, ми знаємо, як саме воно діє та як його використовувати, навіть не знаючи, що воно таке.

— Але ж яка його цінність, мудрецю? — не зупинявся Сварливий.

— Його цінність неможливо визначити,— посміхнувся Ідрис.— Зв’язок між духовним тенденційним полем і нашою людською Волею — це призначення життя на нашому рівні.

Ідрис вказав на новий кальян, і Силвано приніс його в пагоду. Італійський послідовник залишив свою гвинтівку поза ареною, але все одно відвів лікоть, нагнувшись, щоб покласти трубку, мов чекаючи, що з плеча зсунеться невидима зброя.

— Гаразд,— озвався Вінсон, шепочучи Карлі.— Я нічого не допетрав.

— Стюарте, ти жартуєш, правда?

— Узагалі nada [159] Нічого ( ісп .). ,— прошепотів Вінсон.— Сподіваюся, що ціле шоу не таке мозкоправне, як ця частина. А скільки второпала ти?

Карла подивилася на нього співчутливо. Одна з речей, які вона любила понад усе на світі, а може, єдина річ, яку вона любила понад усе, лишалася для Вінсона незрозумілою, як іноземна мова.

— Дозволиш мені все розтлумачити,— запропонувала Карла, тримаючи його за руку,— і надати спрощену версію, як на футболках? Доки не акліматизуєшся.

— Ого,— шепотів у відповідь Вінсон.— Ти згодна на таке?

Карла йому посміхнулася, а потім глянула на мене.

— А ти можеш повірити, наскільки тут круто? — запитала вона.

— О так,— посміхнувсь я.

— Я ж казала, що нам варто сюди прийти.

Ідрис та інші мудреці спорожнили палюче натхнення з чаші та знову повернулися до палючих запитань.

— Як же так, майстре-джі? — швиденько провадив Підозріливий.— Як може зв’язок з цим тенденційним полем, чи пак Божественним, пояснити значення життя?

— Це запитання — безпідставне,— м’яко промовив Ідрис, виявляючи доброту до колеги, який також шукав істину, гідну покаяння.— Значення — це не атрибут життя. Значення — це атрибут волі. Атрибут життя — це мета.

Мудреці знову почали радитися, нахиляючись до Дайте Подумати, який сидів якраз навпроти Ідриса. Вони знімали янголів з кінчика голки одного по одному [160] Алюзія на одне з питань, які піднімалися у схоластичних диспутах пізнього середньовіччя: «Скільки янголів може вміститися на кінчику голки?» , вирішуючи, який з них дасть їм найбільшу перевагу.

Ідрис зітхнув, оглядаючи обличчя учнів, одягнених у біле, у магнолієвому колі захоплення. Найвищі дерева хоробро стояли проти зникаючого сонця, затуляючи святих чоловіків своєю тінню.

— Тож...— почав запитувати Вінсон.

— Значення життя — це неправильне запитання,— сказала Карла.— Мета життя — це правильне запитання.

— Ого,— здивувався Вінсон.— Тож це начебто два запитання.