Грегорі Робертс - Тінь гори

— Ти впевнений, що він помер?

Абдулла поглянув на мене, і в його очах зяяли іранські пустелі.

— Гаразд, гаразд,— відступив я, занадто шокований, аби суперечити.

Назір був опорою, кам’яною опорою: чоловіком, який розповідає тобі все, як було, коли всі інші загинули.

— Він точно був мертвий, коли ти його знайшов?

— Так. Його тіло обгоріло, на спині, але його жертва зберегла обличчя і тіло Тарика. Їх застрелили, Ліне. Обох. А їхніх охоронців ніде немає.

Приголомшені плакальники відштовхнули мене вбік, щоб торкнутися поваленого короля. Я пробрався крізь натовп, який не могла стримати ніяка поліція. Люди виходили з усіх сходів і вузьких провулків. Я прорвався до головної вулиці й поліз через хитку стіну велосипедів і ручних візків, щоб знайти Раві, який стояв біля мого мотоцикла.

— Радий тебе нарешті бачити, чоловіче,— сказав він.— Мені потрібен мотоцикл. Це буде пекельна ніч.

Якщо пекло означає вогонь і лють, то він мав рацію. Обурення прориває греблю норову. Убивство в маєтку, яке поставило під загрозу ще й улюблену мечеть, випустить зграї вовків, і ми всі це знали. Чарівне місто, толерантне Місто-Острів, вже не було безпечним.

Я переживав, де Карла: чи вона в безпеці.

Я розімкнув свій ланцюг, звільнив мотоцикли, і ми газонули назад до Колаби. Раві покинув мене біля «Метро Джанкшн», щоб зустрітися зі своїми братами по зброї. Я побіг сходами готелю «Амрітсар», щоб перевірити, чи там Карла.

— Тобі потрібен душ,— зауважив Джасвант.— І чистий одяг.

Моя футболка, подерта в бійці, перетворилася на щось невідоме. Жилет обвуглився і почорнів. Голі руки вкрилися попелом і подряпинами.

— Ти її бачив?

— Вона пішла дивитися на перегони.

— Дякую.

— Пішов ти, баба ,— мовив він, поки я перескакував три сходинки за раз.

Мені потрібно було знайти місце, де Карла спостерігатиме за легендарними перегонами. Я вирішив, що її спокусить найнебезпечніший виверт траси, місце, де Доля і Смерть дивитимуться разом і захоплять кошик для пікніка.

Туди було важко дістатися. Місто почали ізолювати, і мені довелося підкупити копів на чотирьох пропускних пунктах, щоб принаймні зберегти ножі.

Незгода між громадами може забрати тисячі життів будь-де в Індії, навіть у такому толерантному місті, як Бомбей. Копи добре перекрили вулиці, поки мечеть була в центрі пожежі, а індуїстів могли в цьому звинуватити.

Коли я нарешті дістався точки огляду, перегони вже розпочалися, і дорожні копи реагували на рапорти про бунт на Нал-базарі. «Натовп підходить з Донгрі»,— знову і знову звучало з поліцейських рацій на маратхі.

Я поїхав до центру соку біля Хаджі Алі. Гадав, що після перегонів Навін може святкувати чи приймати співчуття саме там, бо це було одним з небагатьох громадських місць, які ще лишилися відкритими для громадськості.

Поки я їхав, люди на вулицях бігли до індуїстського храму і мусульманської святині. Вони почули, що загорілися частини переважно мусульманського району Донгрі.

Мені довелося крутитись між ними, час до часу зупиняючись, аби пропустити нажаханих людей, які гнали просто на мене посеред дороги. Я плавно зупинився біля Хаджі Алі, залишивши свого мотоцикла подалі від довгої лінії незнайомих залізних коней, припаркованих перед входом. Я зазирнув до сокового бару і помітив Навіна, який сидів разом з Кавітою Синг.

Я озирнувся на гурт байкерів. Там була худа дівчина в масці-нікабі, червоній шкіряній куртці, білих джинсах і червоних кедах — Бенісія. Вона сиділа на своєму мотоциклі, матовому чорному вінтажному «350сс» зі зйомним кермом. На паливному баці написали фарбою слово «Ishq», яке означає «пристрасна любов».

Там стояло з десяток людей, і всі вони були одягнені в кольорову шкіру, незважаючи на спеку. Я не знав жодного з них. До мене обернулась голова. То була Карла.

Карла посміхнулась, але я не зрозумів, що казали її очі. Це було або «Так добре, що ти тут», або «Не роби дурниць». Я подолав відстань між нами і взяв її за руку.

— Карло, мені потрібно з тобою поговорити.

На мене зизили гонщики на японських мотоциклах. Я весь складався з попелу, подряпин і чорних плям.

— Що сталося? — запитала вона.

— Будинок Хадера,— розповів я.— Він знищений. Назір і Тарик загинули.

Душевна травма, справжня, змусила Карлу здригнутися, пронизала її тіло, аж голова смикнулася. Карла впала на мене й обхопила руками за пояс, і так ми повернулися до мотоцикла. Вона сіла на мотоциклі, повернувшись спиною до групи біля сокового бару.