Грегорі Робертс - Тінь гори

— Оце халепа,— поспівчував я.— Та ти на неї заслужив за те, що водив шури-мури з доньками поліцейського.

Я обернувся до Дідьє, який зручно сидів у кріслі, схрестивши ноги, і рукою підтримував підборіддя.

— Поради будуть?

— Дідьє має рішення,— заявив він.— Ти мусиш два тижні носити дві футболки, які носять прості люди під сорочкою. Не митися ні милом, ні засобами для волосся. Лише водою. Не вживати ніяких парфумів і не торкатися нікого з парфумами. Не прати футболки.

— А потім? — запитав Олег.

— А потім ти надішлеш футболки у двох пакунках, одну кожній з близнючок, а на пакунку буде лише два слова: « Леопольд», Бомбей.

— А потім?

— А потім ти роздаси фото Ірини офіціантам у «Леопольді» й запропонуєш винагороду першому, хто упізнає її та повідомить тебе про це.

— Чому ти гадаєш, що вона приїде? — здивувався Олег. На його обличчі сяяла та сама усмішка, що й у студентів на горі, коли вони слухали Ідриса.

— Запах,— посміхнувся у відповідь Дідьє.— Якщо ця жінка дійсно твоя, то сила твого запаху приведе її сюди. Жінка приїде до тебе, неначе той феромонний пілігрим. Але лише якщо вона твоя, а ти належиш їй.

— Ого, Дідьє! — захоплена почав плескати в долоні Олег.— І я відразу ж почну це втілювати.

Він підскочив, витягнув мою другу футболку з мого ж таки гардероба і натягнув її на попередню, яку вже носив.

— А чому фото Ірини, а не Олени? — запитав Дідьє я.— І чому світлини не обох?

— Секс,— насупився Дідьє.— Хіба ти не слухав? Ірина — це Олена, але без заборон.

— Це ти правду кажеш,— підтвердив Олег, розправляючи футболки.

— Отож-бо,— запишався Дідьє, нюхаючи Олега, щоб переконатись у відсутності запахів на ньому.— Твій секс з Іриною був неперевершений. Хіба тут варто казати більше?

Він підвівся, поправляючи рукави.

— Мою роботу тут завершено,— призупинившись біля дверей, заявив він.— Олеже, займися спортом. Залазь на небезпечну висоту, стрибай униз, провокуй поліцію, розпочни бійку з хуліганом, а перш за все фліртуй з жінками, але з жодною не спи, доки не надішлеш футболки. Вона має винюхати на тобі тигра, вовка, горилу і чоловіка, який жадає сексу, а жінки жадають його. Bonne chance [137] Bonne chance (фр. ) — успіху. .

Він зник, розмахуючи своїм сіро-блакитним шарфом.

— Ого,— здивувався Олег.

— А пам’ятаєш,— нагадав я,— як я просив тебе не вживати постійно слово Р?

— Так...— непевно відповів він.

— Я додаю до цього списку «ого».

— А є список?

— Саме з’явився.

— Дідько, тепер існує список заборонених слів,— вишкірився він.— Ти змушуєш мене сумувати за Москвою, а я навіть не люблю цього міста.

Він мав рацію. Список заборонених слів?

— А знаєш, до біса це все. Кажи, що заманеться, Олеже.

— Ти серйозно?

— Так.

— Ого, тепер я знову росіянин.

— А знаєш,— провадив я.— Ти ж хотів покермувати моїм мотоциклом, правильно?

— А можу?

— Не може бути й мови. Але внизу стоїть старий роздовбаний мотоцикл. Я помітив його покинутим у тому місці, де я сам паркуюся. Він належав офіціантові з «Каяні». Мені не подобалось, як той з ним поводився, тож я його викупив. Останні кілька тижнів я його відчищаю.

— Клево, — мовив Олег, шукаючи свої черевики.

— Що це було?

— Це я так не вживаю «ого». «Клево» означає збіса круто, чоловіче.

— Клево?

— Саме так. Клево, друже.

— Ти вмієш водити?

— Ти що — жартуєш? — набундючився він, зав’язуючи шнурівки на кедах.— Ми — росіяни — можемо кермувати будь-чим.

— Гаразд. Мені потрібно заїхати до кількох місць, а ти можеш приєднатися, оскільки маєш вихідний.

— Чудовий матеріал для оповідання,— вирішив він.— Дякую.

— Не чіпай мого матеріалу, Олеже. Лише їдь і спостерігай, а потім витреш затуманене вікно спогадів, домовились?

— А якщо я знайду чудового героя, когось, із ким ти розмовлятимеш, когось, хто справді, ну, знаєш, неймовірно класний?

Я це обдумав. Олег був порядною людиною.

— Я дозволю тобі обрати одного героя,— сказав я.

— Чудово!

— Але не тітоньку Півмісяць.

— Ой. Вона, схоже, цікава.

— Саме тому ти не можеш її використати. Ти готовий їхати чи ні?

— Я готовий до будь-чого, друже. Це моє родинне кредо.

— Прошу, прошу, не розповідай мені про свою російську родину.

— Гаразд, гаразд, але ти втратиш можливість знайомства з неперевершеними російськими героями, а я можу подарувати їх тобі безкоштовно.

Ми двічі об’їхали південь, на повільній швидкості курсуючи Містом-Островом. Ми нечасто змінювали передачу, бо пролітали кожне червоне світло, яке можна було перескочити, не схопивши штрафу, і користувались усіма не відомими іншим короткими шляхами.