Грегорі Робертс - Тінь гори

Цього не могло бути. Я не хотів у таке вірити.

— Як ти про це дізнався?

Він нахмурив брови, вагаючись на березі збентеження і готуючись щомиті розреготатися.

— Люди мені багато чого розповідають,— нагадав він.

— Гаразд, знаєш, Тауреже, далі розповідати не потрібно. Абдулла розкриє мені решту.

— Зачекай! Не будь таким нетерплячим. Цю інформацію мені повідомили, а не видали під натиском, і ти маєш знати таке про Абдуллу.

— Я не хочу розмовляти про Абдуллу, якщо його немає в кімнаті. Пробач.

— Чудово,— м’яко промовив він.— Це була ще одна невеличка перевірка. Сподіваюся, ти не образишся. Мені не вистачає жертв.

— Що це взагалі таке, Тауреже? Ти запрошуєш мене до себе додому, а тепер потрібно кодове слово лише для нормальної розмови?

— Ні, ні, дозволь продовжити. Був один бізнесмен, який заборгував компанії гроші й не бажав платити. Він звернувся в суд через вимагання і привертав багато уваги до Санджая. Абдулла був з ірландцем, коли вони залагодили проблему. Саме він має розповісти деталі. Я тільки можу повідомити, що це було дуже погано.

— Який стосунок це має до дівчини?

Лайза. Лайза. Я не міг вимовити її ім’я всередині Таурегового вулика.

— Це знає лише він.

— А ти цього не знаєш?

— Я цього не знаю... поки що.

Він глянув на мене. Гадаю, йому подобалася моя присутність. Я й досі не певен, як це характеризувало мене.

— Шантараме, а ти знаєш, що таке секрет? — поцікавився Таурег весело, і посмішка ворухнула довгу сиву бороду.

— Те, про що ти мені не розповіси? — обнадійливо відповів я.

— Секрет — це не сказана правда,— провадив він.— І Абдулла тримав це від тебе цей секрет, а я все знаю, бо буквально вчора його про це запитав.

— Чому ти його запитав?

— Гарне запитання,— мовив він.— А ти чому запитуєш?

— Зупинися, Тауреже. Чому ти запитав про мене? Це через мою дівчину?

— Ірландець, Конкенон, знає, що Абдулла тебе любить. Він вважає, що Абдулла розповів тобі про їхній спільний злочин. Це дає йому дві причини для твого вбивства. Добова пропозиція винагороди за твою голову не була жартом. Це була серйозна спроба тебе прикінчити. Він хотів тебе вбити, щоб Абдулла страждав, і він збирається вбити Абдуллу.

— Розумію, Тауреже. І дякую. Де я можу його знайти?

Він знову зареготався. Я сподівався, він пояснить, що тут такого смішного. Я сидів у арці, поміж нескінченної кількості арок, і був настільки обкурений, що ноги здавалися ватними.

— На світі є лише два типи людей,— мовив Таурег, уперше щиро усміхаючись,— ті, хто використовує, і ті, кого використовують.

Я думав, що існує багато різновидів людей, і точно більше двох, але Таурег мав розповідати про щось інше, а саме про причину, з якої він запросив мене до себе додому.

— Гадаю, що ця інформація буде мені чогось коштувати,— сказав я.

— Я справді хочу отримати навзамін послугу,— підтвердив він.— Але вважаю, що ти будеш не проти.

— Наскільки не проти?

— Я хочу всі наявні дані, які в тебе є на Ранджита Чудрі, й усі майбутні теж.

— Навіщо?

— Я хочу посадити його у в’язницю раніше за інших.

— У свою в’язницю?

— Так, тут неподалік є одне місце.

Доля інколи дарує тобі пригорщу піску й обіцяє, що коли його досить міцно стиснути, то він перетвориться на золото.

— Знаєш, Тауреже,— вирішив я, готуючи свої ватні ноги до вставання,— дякую за пропозицію, але я знайду ірландця і Ранджита самотужки.

— Стривай,— сказав Таурег.— Пробач. Це була остання перевірка. Обіцяю. Я закінчив. Хочеш почути результати твоєї перевірки на сьогодні?

— Я вже казав тобі, що прийшов сюди не для того, щоб ставати твоєю жертвою.

— Звісно,— розсміявся він, тягнучи мене знову сісти.— Прошу, зостанься і випий іще одну порцію гарячого чаю, перш ніж підеш.

Кузени та племінники прибрали тарілки і принесли нового самовара з гарячим чаєм.

— Ти мусиш мене пробачити,— наполягав Таурег.— Якщо ж ні, то я на цілий рік порину в аналіз.

Він аж зареготався.

— Ні, серйозно. Ти мусиш мене пробачити,— щиро повторив він.

— Пробачаю,— сказав я.

— Я не почуваюся пробаченим,— видав він.— Ти справді мене пробачаєш?

— Ну ж бо, Тауреже, та хто я в біса такий, щоб когось пробачити?

— Приймається,— вирішив він.— І дякую. Якщо в чисто комерційному сенсі, без жодних перевірок, я б не проти заплатити тобі значну суму за... особисте інтерв’ю з Ранджитом Чудрі.

— Хай як привабливо це звучить...— почав я, але він мене урвав.