Грегорі Робертс - Тінь гори

Крик бунтівника: ти ніколи не захопиш мене живцем.

— Я кохаю тебе, Карло.

Вона мовчала, навіть дихання не чулося.

— Тебе це лякає? — за хвильку запитав я, дивлячись на вуличний рух.

— Звісно ж, ні. Чесність — це моя єдина залежність.

Вона відхилилася від мене, зіпершись на власні руки, і знову замовкла.

— Ця мотоциклетна розмова — кумедна,— сказав я.— Маєш погодитися.

— Ну, то спробуй підтримувати свою частину діалогу. Бо зараз це схоже на перекотиполе, Шантараме.

— Гаразд. Спробую. На горі ти говорила про Ранджита. Тоді я не дуже це коментував, але тепер, коли ми ведемо мотоциклетну розмову, є запитання. Чому Ранджит, який мусить прожити ще хоч кілька місяців, просто не продасть усе й не забере тебе кудись далеко?

— Він розповів тобі про вибухівку, еге ж?

— А що він розповів тобі?

— Він сказав, що ти порадив йому звільнити водія. До речі, ти мав рацію. Той тип виявився продажним.

— Ранджит довго благав мене нічого тобі не розповідати, а потім пішов додому і зробив це сам.

— Він же політик. Політики брешуть. Це мистецтво — знати, хто бреше.

— Це все одно не відповідає на запитання. Чому він просто не візьме гроші й не втече? Він багатій.

Карла почала сміятися, дивуючи мене, адже з її обличчя неможливо було нічого відчитати. Я-бо не бачив у цій ситуації нічого смішного.

— Ліне, неможливо втекти від гри,— сказала вона.

— Мені подобається ця розмова. Про що ми говоримо?

— Хай коли ти почнеш грати,— провадила вона, прихиляючись ближче і дихаючи мені на шию,— хай якою буде гра, коли ти знаходиш гру, яка чіпляє, то нічого, крім неї, вже не існує. Я маю рацію?

— Ми говоримо про Ранджита чи Карлу?

— Ми обоє — гравці.

— Я не полюбляю ігри. Ти це знаєш.

— Є ігри, що того варті.

— Як, до прикладу, бути королем Бомбея?

Я відчув, як її тіло напружилося, й Карла знову відхилилася.

— Звідки ти про це знаєш?

— Він амбіційний,— пояснив я.— Це проявляється. У нього є вороги.

Настала тиша, і я не здогадувався, про що Карла думає. Мотоциклетна розмова мала свої недоліки.

— Ранджит — імітація хорошого хлопця,— мовила нарешті вона,— серед касти справді поганих хлопців.

— Імітація хорошого хлопця? Саме вони зазвичай забезпечують справді поганим хлопцям лиху репутацію.

— Погані хлопці й самі непогано можуть з цим упоратися,— усміхаючись відповіла вона.

— Навіщо грати в ігри, Карло. Облиш усе це просто зараз.

— Я граю, бо добре виходить. Я — добрий гравець.

— Піди геть. Якщо Ранджит так хоче бути політиком, саме ти маєш піти.

— Мова йде про Ранджита чи про мене, а може, про тебе й мене?

— Про тебе. І якби ми не вели мотоциклетну розмову, то я б не зміг цього сказати. Не прямо в очі. Мені не подобається ця ситуація. Не думаю, що Ранджит має право піддавати тебе ризику. Цього не варті жодні амбіції.

— Я куплю мотоцикла,— вирішила Карла, знову нахиляючись і посміхаючись мені в спину.— Ти навчиш мене їздити.

— Карло, я серйозно. Він трусить ворожу клітку. Рано чи пізно той, хто в ній сидить, зможе вибратися на волю.

— Чому ми про це говоримо?

— Справи такі. Ранджит може займатися політикою, і я попрошу кількох друзів за ним наглянути, але ти не маєш бути його дружиною тут. Ти можеш бути дружиною Ранджита десь дуже далеко звідси. Наприклад, у Лондоні.

— У Лондоні?

— Чимало індійських дружин утікають до Лондона.

— Але я бомбейська дівчинка, яар. Що я робитиму в Лондоні?

— Ти також американка, швейцарка і багато інших гарних країн. Ти можеш купити Ранджиту будинок у Лондоні, за його ж гроші, і сподіватися, що він навідуватиметься туди нечасто. Гарно його задекоруй. У бомбейському стилі. Але зроби його таким, щоб за потреби можна було піти й ніколи не повернутися.

— Повторюся, що я там робитиму?

— Заляжеш на дно. І відкладатимеш всі зайві гроші, доки не назбираєш стільки, щоб уже більше ніколи ні від кого не залежати.

— Га?

— Так. Причина, з якої так багато людей хочуть бути заможними, полягає в тому, що вони хочуть бути вільними. Свобода — це коли тобі не потрібні чужі гроші.

— І як це все має працювати? — сміючись, запитала вона.

— Ти можеш змінити стиль життя, заощадити і купити власний будинок. Ти розумна. Дуже швидко можеш перетворити один будинок на п’ять.

— Мій стиль життя ?

— Хіба я знаю? Але хай що ти робитимеш у Лондоні чи деінде, це безпечніше, ніж бути тут, з Ранджитом. Хтось піде проти нього, і серйозно, бо він не замовкне, і всі ці політичні амбіції нервують людей. Дідько, навіть я хочу його довбонути, а ми майже не знайомі.