Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

— Так… Що ж, тоді — ближче до справи.

— Слухайте ж…

І між Карранті й Шульцем зав'язалася ділова розмова. Пси не зчепилися і не розійшлися байдуже. Сталося інше. Два спільники домовлялися — два пси ділили здобич…

«… Хай йому дідько, цей Карранті загрібає великі гроші, — думав тимчасом Мазеллі, прислухаючись до розмови німця з американцем. — З ним треба бути насторожі», й на мить Мазеллі уявив собі Карранті з перерізаним горлом. Вбити його міг і сам Мазеллі і хто-небудь з численних ватаг, що підлягали йому. Але що це дасть? Чи зможе він сам упоратися з справами, якими орудує цей материй авантюрист? Мазеллі міг вбивати, грабувати, перевозити контрабандні товари, продавати таємниці, навіть командувати піратськими шхунами, але вирішувати долю країн… Ні, це не для. нього!..

Почувши в коридорі кроки, Мазеллі мерщій вимкнув диктофон. На порозі стояв німець — з тих, що прийшли з Шульцем.

— Мені здалося, що ви з кимось розмовляєте, — підозріливо оглядаючи кімнату, сказав есесівець.

— Я люблю читати вголос «Фауста», — відповів Мазеллі, показуючи на розкриту книгу, що лежала на маленькому столику. Есесівець заглянув у книгу, прочитав: «Зупинися, мить, ти прекрасна!»

— Киньте цей мотлох у камін, — порадив він. — До речі, чому ви сидите в холоді?

— Я тут буваю тільки тоді, коли хочеться трохи почитати. Тут тихше… А решту часу я проводжу в іншій кімнаті, — охоче пояснив Мазеллі.

Есесівець сердито буркнув щось і пішов. Коли його кроки зовсім затихли, Мазеллі знову увімкнув диктофон.

Під кінець бесіди Карранті попросив Шульца видати йому перепустку.

— Перепустку? — здивувався Шульц.

— Так, ту оранжову картку, яка править у вас за перепустку.

Шульц допитливо поглянув на Карранті. Звідки він знає про цю перепустку? Але не видавати йому гестапівського документа не було підстав. Шульц вийняв з бокової кишені оранжовнй бланк і, подумавши, вписав туди ім'я Карранті.

— До речі, — спитав він в американця, — що ви думаєте про Михайла? Чи можна, нарешті, позбутися його візитів у Трієст?

— Михайло надто небезпечний ворог. Він користується великою популярністю в місцевого населення, — після паузи відповів Карранті, — і мені здається, ви надто мало обіцяєте за його голову… Слід хоча б подвоїти суму.

— Так, мабуть, ви маєте рацію. Грошей тут жалкувати не доводиться.

Вони спустились у вестибюль, де ад'ютант відрапортував своєму начальникові, що за час, який минув, у домі нічого не трапилось, коли не рахувати того, що господар уголос читав «Фауста».

Шульц не надав цьому особливого значення і, попрощавшись з Карранті, пішов. Та Карранті здалося, що справа тут підозріла… Навряд, щоб Мазеллі відчував особливу любов до літератури. Очевидно, за цим читанням, як і за всім, що робив Мазеллі, криється якась каверза. Ще в Штатах Карранті ознайомили з характеристикою цього пройди: його улюбленим заняттям була торгівля секретами. Продавав він їх без розбору, кому завгодно, аби платили. З ним треба бути обережнішим… А найкраще — зовсім не бути з ним.

Цього ранку в місті дув норд-ост, якого так бояться в Трієсті. Жінки, закутавшись у шалі, вибігали на вулицю і заганяли своїх дітей до хати.

Городяни поспішали сховатись од вітру. Раніше від усіх спустіли вулиці північно-східної, портової частини міста. Притулком для людей були тут поганенькі дешеві трактири; вони не вміщали бажаючих потрапити сюди. Люди сідали на підлогу, щільно притискуючись один до одного, і ждали, поки вщухне вітер… У торговій частині міста дедалі частіше можна було почути дзенькіт розбитих шибок. Патрульні ховалися в підворіттях. Безлюдними вулицями коли-не-коли проїжджали грузовики, покриті тентами. Місто, здавалося, стогнало під ударами вітру. В будинках грюкали й скрипіли двері. Вили телеграфні проводи. Вітер дужчав з кожною хвилиною. Він гасав ї над прибережною рівниною, піднімаючи над морем водяну пилюку, і слабшав лише біля підніжжя гір, а ще далі, поміж хребтів, вщухав зовсім…

У горах переховувалися партизани, без їжі, без води, без тепла і постійного зв'язку. Почалася відлига, гірські стежки стали слизькими, небезпечні кручі — непрохідними.

Вичерпався останній мішок борошна, з'їли єдину корову, люди курили мох. Курили навіть не курці. Якось, три дні тому, Сільвіо приніс убитого фазана. Стріляти партизанам не дозволялося. Юнак убив птаха каменем. Крихітні шматочки фазана були роздані лише хворим; але й кожен з них старався поділитися своєю часткою з товаришами. Сільвіо часто ходив тепер з Васею на полювання, беручи з собою наспіх вирізані рогатки. Партизани при найменшому шарудінні здригалися і звертали погляд на гілки дерев. Але удача з фазаном не повторилася. Зате в бригаді любили жартувати: