Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

— Васю, послухай, — сказав Мехті, — я знаю: вона ж тебе любила…

Вася прислухався до слів Мехті, лице його ставало дедалі серйознішим, задумливішим.

Хмари на сході раптом розірвалися, і сонячне проміння бризнуло на галявину, ковзнуло по молодій траві, осяяло на ній тисячі крапель роси і яскраво освітило Васю.

Мехті завмер на мить і раптом відчайдушно крикнув:

— Васю!

Гори й ліси обізвалися печальною луною. Вася мовчав. Очі його були відкриті; потріскані губи трохи розтулилися, наче Вася хотів сказати щось дуже важливе, що збагнув тільки тепер…

У незручній позі — навпочіпки, витягнувши шию, стараючись не дихати, — сидів Мехті біля Васі. Над бровами в нього застигли краплі холодного поту.

Дивитися на нього — скривавленого, в подертому одязі, з мокрим, лискучим волоссям, що розсипалося по лобі, — було страшно. Ганс чекав, що ось він зараз підведеться і, гнівний, знавіснілий, кинеться на Ганса, підімне його під себе. Адже цього юнака вбили однополчани Ганса.

Підійшов Еріх з флягою води в руках. Мехті, не відриваючи погляду від Васі, почав повільно підводитися з землі. Розгублений Еріх хотів йому допомогти, але Мехті відштовхнув його. Фляга з глухим стуком упала на землю.

— Нема Васі, — прошепотів Мехті, ніби звертаючись до самого себе.

Він опустився на одне коліно, бережно обняв Васю однією рукою за плечі, а другою трохи вище колін і заточуючись випростався на весь зріст.

Еріх і Ганс підійшли до нього допомогти.

— Облиште! — сказав Мехті. І великими кроками, похитуючись, він пішов стежкою вперед. Ганс і Еріх нерішуче потупцювали на місці і попленталися слідом. Стежку перетинав бистрий струмок. Мехті перейшов його вбрід і, не дивлячись під ноги, рушив далі.

Ганс і Еріх ішли поруч з ним, обабіч.

Це була незвичайна процесія: беззбройний, зранений партизан, який ніс на руках тіло друга, і шанобливо ескортуючі його два ворожих солдати.

А день розгорявся дедалі яскравіше. Молодо зеленіла трава, щебетали пташки.

Мехті нічого не бачив і не чув.

Німці не насмілювалися запропонувати свою допомогу, хоча розуміли, що Мехті ледве тримався на ногах.

Неждано з-за повороту назустріч їм вигулькнули селянські дівчата — вони йшли одна за одною з кошиками й глечиками. Це були ті самі дівчата, які приносили колись партизанам останні крихти селянських запасів.

Попереду ступала висока, струнка дівчина з великою родимкою над губою. Побачивши німецьких солдатів і Мехті з Васею на руках, селянки злякано зупинилися. Дівчина з родимкою пізнала Мехті й Васю. Вона бачила обох у штабі бригади, а Вася кілька разів ночував у їхньому селі.

Мехті уже підійшов до селянок. Дівчина вагалася якусь мить, потім знаком покликала до себе подруг. Молоді селянки зупинили Мехті й узяли з його рук Васю.

Вони зробили це так владно й так ніжно, що Мехті не перечив — він покірно розняв руки, поглянув довкола бездумними невидячими очима і побрів услід за дівчатами. Мехті був у напівзабутті, і хоча йому тепер легше було йти, він ішов, як і раніше, заточуючись, спотикаючись… Цей стан, схожий на сон, тривав довго. Попереду рябіли плаття дівчат, легко погойдувалося на їхніх руках тіло Васі, поруч ішли Ганс і Еріх…

На околиці села їх зустрів натовп селян. Дівчата передали Васю селянам.

І знову Мехті похитуючись брів дорогою, а попереду колихалося тіло Васі: його несли вже не дівчата, а селянські парубки-верховинці, одні — в черевиках і грубих шерстяних шкарпетках, інші — в чобітках з нефарбованої шкіри.

У другому селищі, що складалося усього з кількох хат, Мехті напоїли холодною джерельною водою, посадили під деревом на скособоченому ослоні, йому щось говорили, та він не чув.

І знову вони йшли в гори. Мехті вів під руку незнайомий дідусь у кептарику.

Васю несли на марах уже попереду, він був умитий, причесаний, одягнений у чисту полотняну сорочку-вишиванку, взутий у нові черевики.

В селі, що приліпилося до голих скель, зробили привал. Біля Мехті весь час сидів той самий незнайомий дідусь і кілька парубків; чути було приглушені голоси. Він послушно випив кварту вина, чиїсь прохолодні руки перев'язали йому вухо, що кровоточило. А коли вони вийшли з села, Мехті побачив, що на грудях у Васі лежать великі білі квіти — подарунок землі, яка рано прокинулася від зимової сплячки.

Потім Вася лежав на землі; кругом нього було дуже багато людей; гримів рушничний залп; потрясаючи стиснутими кулаками, говорив Ферреро; він не витримав — одійшов і почав сякатись у величезну картату хустку. Говорили й інші: здоровань-болгарин, вогненнорудий Маркос у гостроверхій шапці, зсунутій на потилицю; негр Джойс — він зовсім не знав Васі і все-таки хвилювався, як ніколи раніше. Це було перше велике горе в його новому житті: загинув товариш по боротьбі…