Гасан Сеидбейли - На далеких берегах

— Виходить, з Карранті поки що зачекати?

— Ні в якому разі! — вигукнув Сергій Миколайович. — Є підозра, що Гульбаха таємно консультуватиме саме Карранті. — Сергій Миколайович поклав руку на плече Мехті. — Бачиш, друже мій, ми знаємо, що тобі вже не можна показуватися в Трієсті. Але план, який ми розробили з Ферреро, здатний розгадати тільки Карранті, і цей негідник може дуже нашкодити нам!

Мехті посміхнувся:

— Ви говорите зі мною так, наче я не знаю, наскільки важливо прибрати з нашої дороги Карранті!

Мехті розумів, що це найнебезпечніше з усіх доручень, які йому доводилося будь-коли виконувати. Розуміли це й усі інші. Після деякої мовчанки Ферреро запропонував:

— Почнемо обговорення нашого плану!

Через п'ять хвилин у штабі зібралися командири загонів, серед них і Анрі Дюез. Здоровань-болгарин, стисло охарактеризувавши важке становище, що створилося, надав слово Сергієві Миколайовичу, і той почав викладати свій план, завдяки якому можна перешкодити фашистам проникнути в гори.

План Сергія Миколайовича був простим і сміливим і вимагав як від кожного командира, так і від кожного бійця винахідливості, відваги, мужності. Він зводився ось до чого: двісті партизанів під командуванням командирів, що зібралися тут, повинні піти на околиці Трієста, їх завдання — замінувати всі дороги, що ведуть у гори, озброїти трофейною зброєю селян, які співчувають партизанам. Партизани візьмуть з собою чотири польових гармати, п'ятнадцять крупнокаліберних кулеметів і чотири бронемашини, захоплені раніше в націстів і сховані в лісі. Бронемашини й зброю треба старанно замаскувати на підступах до Трієста й запримітити місце, де вони будуть сховані. Після цього партизани кружним шляхом проберуться в Опчину.

Пропустивши вперед основні сили каральної експедиції, вони зайдуть їм у тил і за сигналом відкриють ураганний вогонь з гармат, мінометів, увірвуться в лави фашистів на бронемашинах, загалом зроблять усе, щоб приголомшити їх, створити у фашистів враження, що вони потрапили в мішок. Частина партизанів повинна непомітно пройти з Опчини в робітничі квартали міста й там чекати сигналу.

Одночасно з ударом у спину такого самого удару буде завдано фашистам з фронту. Коли ж вони все-таки спробують прорватися вперед, то під ними почне рватися замінована земля, і вороги розгубляться, не знатимуть, куди спрямувати головний удар. Поки догадаються, що в тилу в них всього тільки двісті чоловік, вони встигнуть уже зазнати великих втрат. Партизанам треба розбитись на невеликі загони, по десять-п'ятнадцять бійців. План наступу в гори у німців суворо засекречений. І завдяки своїй звичайній самовпевненості, вони переконані, що про цей план ніхто не може знати, і не вживають особливих заходів обережності. Тому основну ставку треба робити на несподіваність. Сигнал до виступу буде дано ракетою. Позиції, зайняті партизанами в тилу ворога, треба міняти залежно від розстановки сил фашистів і того порядку, в якому вони просуватимуться.

У цій операції беруть участь тільки добровольці: тут потрібна особлива витримка, холоднокровність і безстрашність.

Уточнивши по карті завдання кожного командира й позицію, яку він повинен зайняти в тилу ворога, а також можливі напрямки, в яких доведеться наступати або відступати, Сергій Миколайович відпустив їх. У таборі було оголошено бойову тривогу.

За годину загін з двохсот партизанів був готовий до виконання найскладнішої операції. Сільвіо доповів Ферреро про те, що всі бронемашини перевірені і приведені в порядок. Сам він мав повести одну з них.

Уперед пішли розвідники, а разом з ними й Мехті. Вони піднімали своїх людей по селах і селищах, і люди, одержавши від партизанської частини зброю, займали гірські плаї, допомагали партизанам мінувати дороги.

Фашистські карателі мали залишити Трієст і розпочати свої операції наступного дня о дванадцятій годині ночі. О десятій вечора партизани були вже під Трієстом і, замаскувавши гармати й бронемашини в ярах та покинутих сараях, пішли кружним шляхом на Опчину. Збір було призначено у дворі будинку Марти Кобиль. Звідси чоловік п'ятдесят, по одному, пробралися до міста. Зв'язковий, трієстинський токар, найближчий сподвижник товариша П., розмістив партизанів у робітничих кварталах.

Цієї ночі в Трієсті було незвичайно тихо. Патрулі повільно походжали по робітничих кварталах, але нікого не зустрічали. Здавалося, що місто вимерло. Але так тільки здавалося. На його західній околиці шикувалися в цей час батальйони фашистів, заправлялись машини, мотоцикли. Дивізія чекала сигналу наступу.