Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 1

— На схід? — не зрозумів Стах. — Ти збожеволів. Там же більшовики.

— Ну, так, — кивнув головою П’єр. — Кордон лежить від нас кілометрів за сімдесят—вісімдесят. Подумай лиш!

— А як росіяни видадуть нас в руки німцям? Або засадять за дріт десь на півночі?

Довго не поверталися до цієї розмови, тобто не говорили прямо про це; однак П’єр кружляв довкола згаданої справи, як той нічний метелик круг свічки. Стах скоро зорієнтувався, в чім річ. П’єр був комуніст, і його тягло на схід. Звичайно, він волів би повернутися до Франції, але знав, що це неможливо, отож і вибирав Росію. А він, Стах? У ньому не виховано любові до східного сусіда. На протязі свого двадцятидворічного життя не встиг зіткнутися з людьми, котрі на той великий, що переборював різні труднощі, край мали інший погляд, ніж він, — погляд, який в ньому виробила шкала та читання преси. Хлопця, однак, зацікавлював той край; Стах чув про п’ятирічки, про Дніпрогес і Магнітогорськ, захоплювало його перетворення рільничої країни в могутню промислову. Але чув також про чистки та процеси, нестатки й колективізацію. Стах не знав, наскільки правдивим було те, що він читав, однак вибір шляху на схід був справою нелегкою. Втеча до Генерал-губернаторства [2] Генерал-губернаторство — так називалася утворена 1939 р. німецькими окупантами адміністративна одиниця на частині польських земель з центром у Кракові. До нього входили: Краківський, Варшавський, Любецький, Радомський, а пізніше й Галицький (Львівський) “дистрикти” (області). є, звісно, пекельно важкою, майже неможливою, і все ж тікати до Росії… Саме тому, коли П'єр провів йому стрілку, що визначала маршрут на схід, Стах вигукнув у першу хвилю: “Там же більшовики!”

— Ти чигав… — запитав кількома тижнями пізніше П’єр під час півгодинної перерви на обід, — ти читав “Майн Кампф”? — Вони сиділи в машинному відсіку корабля, що стояв на ремонті. Обіднє вариво привозили їм на верф. Це запитання так зненацька заскочило Стаха, що він не доніс до вуст навіть ложки з якимсь крупником.

— Ти що — здурів? Навіщо мені читати таку гидоту, яка доводить, нібито я — людина нижчої раси?

— Якби ти читав… — П'єр вишкріб кашу з дна миски, старанно облизав ложку. — Якби ти читав, то знав би, що до людей нижчої раси Адольф Гітлер зараховує і росіян. І ще знав би, що знищення більшовицької держави є його головною метою. Без цього він ніколи не здобув би “життєвого простору для вибраного народу”. Йому потрібні родючі степи України, отже, війна з Росією неминуча. Якби Росія воювала з Німеччиною, ти пішов би за Росією?

— Пішов би.

— Даю слово честі, що війна вибухне.

Стах хотів сказати йому, що не дуже вірить у це, що цьому заперечують останні події, але не встиг, бо завила сирена, оповіщаючи про кінець обідньої перерви. До машинного відділення припхався майстер і погнав їх працювати. І тільки через кілька тижнів трапилася нагода знову поговорити. П’єрові тепер легше було виконати своє завдання. Концентрація німецьких військ в районі Крулевця впадала у вічі кожному. П’єр тріумфував.

— А що, хіба я не казав, брате? Тепер — найсприятливіша пора. Танки безперервно сунуть на схід. Я ж знав, що то була тактика з обох сторін: і німцям, і росіянам потрібен був час. Сталін не дурний. Він знав, що в тридцять дев’ятому не впорається з Гітлером. Треба було виграти трохи часу. Тому й уклав той пакт. Я знаю, що це болить тобі. У нас теж багато людей цього не розуміли. Але ж ти знаєш таку приказку: своя сорочка ближча до тіла.

Отже, приятелі усталили день втечі. Найкраще — після роботи, коли конвоїри, що супроводжують їх, теж потомлені. Залягти десь у картоплищі і перечекати, поки їхня група пройде. Поки в’язні дійдуть до табору, мине півгодини. Потім — вечеря, а перекличка аж о дев’ятій; отож разом — дві з половиною години. Однак це ще не все. П’єр домовиться, щоб хтось із французів крикнув, що майстер залишив їх на нічну зміну. Німці поїдуть па верф шукати відсутніх — ще одна година. Разом — три з половиною, до чотирьох годин. Є в них по кілька марок: П’єр продав конвоїрові гарний муаровий шарф, а Стах — триденну порцію хліба. Вистачить на квитки в напрямі Клайпеди, Добратися до самої Клайпеди — малувато грошей, отож доїдуть вони до четвертої чи п’ятої станції за Крулевцем. Там обоє зійдуть з поїзда і попрямують на схід.

Саме тоді почнуть їх шукати.

Але шукатимуть на півдні.

Пройшло все несподівано легко.

Насунула імла, і ніхто з конвою не помітив, що когось не стало в групі. Зрештою, трудно було винити їх у цьому, бо ж трійки давно вже розпалися, робітники, вкутані хто в що міг, ішли майже наосліп, навпроти вітру, який обліплював їхні обличчя шаром холодної березневої паморозі.