Рудольф Лускач - Заповіт мисливця

Він вирвав з блокнота сім аркушиків, кожний з нас написав своє «за» чи «проти» і, згорнувши аркушик, вкинув у картуз Єменки. «За» виявилось п'ять голосів, «проти» — два. Олег, як і Тамара, голосував проти, але в душі він був з тими, хто вирішив іти на пошуки.

— Тайга слабких не любить, — вигукнув Шульгін.

— Але жень-шень любить витримку й чисті серця, інакше він заховається так, що й не знайдеш його, — відповів Єменка.

— Це балачки, вигадки для дітей. Аби тільки тут був панцуй, а я вже допоміг би йому одірватись від земельки, — сміявся лісничий.

Для мене, новачка в тайзі, шукання чародійного кореня було надзвичайною справою, і, коли я повільно проходив між вікових дерев, оглядаючи кожний куточок, серце моє тривожно калатало.

З великої отари небесних овець вітер відлучив одну буру й погнав її прямо над нами. Ця хмара закрила собою сонце. Під кедрами запанували гнітючі сутінки. І саме в цей час я раптом помітив перед собою незвичайну рослину. Мені аж кров у голову вдарила: поміж травою виднілися чотири зелені листочки, що своєю формою нагадували людську руку. Вони схилялися над кущами папороті, обважнілі від рожевих ягід.

Я весь тремтів від радості: мені одразу пощастило знайти чудесний корінь, а шукачі-фахівці часто марно шукають цілі місяці. Викопувати корінь — справа досить складна, цього ні в якому разі не можна робити металевим предметом, щоб не пошкодити навіть тоненьких, як волосина, корінців. Я не мав навіть уявлення про те, на якій відстані від стебла треба копати, і тому вирішив покликати товаришів, приставивши долоні до рота, я гукнув:

— Панцу-уй!

З глибини лісу одразу ж почулося:

— Біжимо! Зачекайте!

Я з нетерпінням ждав, що скажуть про мою знахідку Єменка й Чижов. Колись я читав, ніби чотири листочки бувають у жень-шеня з старим і дуже цінним коренем.

Ставши навколішки, я почав обережно розгортати траву і прибирати сухі гілки, щоб було краще видно, який жень-шень я знайшов.

За кілька хвилин підійшов Чижов, зупинився, окинув картуз.

— Поздоровляю вас! Уже сім років у наших краях не чути, щоб хтось знаходив корінь життя. Покажіть-но мені цього красеня.

Але тут прибіг Єменка. Він обережно підійшов, став навколішки біля мене і почав розглядати листя. Я сподівався побачити його здивування, але помилився. Тунгус махнув рукою і розчаровано зітхнув.

— Щось не так? — запитав я стурбовано.

— Ех, Рудольфовичу, та це ж не жень-шень!

Я так і завмер. Потім, здивований категоричним висновком, гукнув:

— Як це так? Хіба це не чотирилистик?

— Чотирилистик? Ви ще, може, скажете п'ятилистик. [4] Дуже старий жень-шень, корінь якого оцінюється найдорожче. Державна ціна такого кореня 50 000 карбованців за один кілограм. Ні, це гірська петрушка, або «собача ніжка». Вона трохи нагадує жень-шень, але насправді нічого спільного з ним не має.

Моє розчарування було настільки велике, що я підвівся і мовчки вдарив кашкетом об землю.

— Не беріть близько до серця, — втішав мене Чижов. — З іншими теж бувало таке. Листя «собачої ніжки» схоже на жень-шень, але плоди з цього зілля зовсім інші. Ягоди тут рожеві і продовгуваті, а в справжнього кореня життя вони круглі й зовсім червоні. Словом, заспокойтесь і ходімо далі.

Та в мене вже зовсім пропала охота шукати. Трохи поплентавшись слідом за іншими, я звернув убік. Гукаючи, щоб не заблудитися в густому лісі, я сполохнув зграйку рябчиків. Це був молодий виводок. Трохи відлетівши, птахи сіли на деревах. Я зняв рушницю, прицілився і вистрілив. Два рябчики впали. Решта — всього їх було дев'ять — сиділи на гілках, і тільки стурбована мати з тривожним криком літала навколо. Я знову швиденько зарядив рушницю і підстрелив ще двох молодих птахів. Тільки тоді поріділа зграя розлетілася.

Збираючи здобич, я знайшов ще й величезного, мов пень, гриба красноголовця. Ніжка його була така товста, що я не міг обхопити її двома долонями, а шапка — майже вдвічі більша від мого картуза. Я склав у ягдташ рябчиків, обережно зрізав гриба і, прямуючи на голоси, приєднався до товаришів.

Усі намагання знайти корінь життя цього разу не мали успіху, і ми повернулися до табору.

Тамара не забула нагадати, що вона передбачала цю невдачу, бо знайти чудодійний корінь нелегко — для цього треба мати багаторічний досвід.

— А ви хотіли так собі — мимохідь — зробити те, на що досвідчені знавці часом витрачають по кілька місяців. Я знала дядька Федора, який добував жень-шень ще з китайцями, і пам'ятаю, скільки зусиль він докладав, щоб знайти його.