Леонид Платов - Секретний фарватер

— Маєте на увазі ув’язнення? Муссоліні вже побував у неволі.

— І дарма втік звідти. Скорцені, звісно, спритний, але дурний. Муссоліні набагато краще виглядав би в засланні, скарлючившись біля Наполеонових ніг, ніж на шибениці, та ще підвішений головою донизу. Я зичу фюрерові ув’язнення! Стати мучеником — це найліпше, що він ще може зробити на користь спільній справі.

— Але багаж він постарався приставити заздалегідь. — Командирів голос долинув до мене, як крізь щільно задраєний люк.

— Який багаж?

— Кофри. П’ять кофрів. Не вдавайте, що ви не бачили їх! Ви були на пірсі, коли їх вантажили. А що в цих кофрах?

— Звідки я знаю?

— Сорочечки Єви Браун?

— Можливо.

— Ні. Кофри, якщо пригадуєте, приставлено вночі перед Новим роком. У цьому був розрахунок. Усі в Піллау перепилися. Пірс оточила охорона. Багаж супроводили сім офіцерів СС. “Чи не занадто для звичайного багажу?” — подумав я.

— Хіба вам не сказали, що в кофрах?

— Есесівці лише попередили, що багаж — особливої державної ваги! Отже, сорочечки зразу відпали. Та забудьмо на кілька хвилин ці кофри! Я не договорив про себе. Випустив одну подробицю. Фон Цвішени — з Ганновера. Ми пишаємося тим, що теперішній англійський король — наш земляк. Аякже! До недавнього часу королі Англії за сумісництвом були курфюрстами Ганновера. Батько теперішнього короля, воюючи чотирнадцятого року з Німеччиною, зважив, що йому пристойніше називатися Віндзором — за найменням загородньої резиденції. Роздумуючи в Піллау над долею Третього рейху, я згадав одного нашого доброго курфюрста, предка Віндзорів. Він продавав своїх підданих у солдати будь-якій платоспроможній чужоземній державі. І брав зовсім недорого, уявіть! Три талери за голову! Потім у пам’яті спливли гессенські стрільці. У вісімнадцятому столітті англійський король найняв їх і вирядив за океан приборкувати американських бунтівників. Вдумайтеся в це! Наші предки допомагали англійцям проти Георга Вашінгтона! Чи не настане, міркував я, час, коли Вашінгтон (вже місто, а не президент) купуватиме наших солдатів, щоб з їхньою допомогою приборкувати якихось інших повстанців? Платили б за голову, напевно, вже не талерами, а доларами, що набагато приємніше. У чім ви більше кохаєтеся, лікарю, в талерах чи в доларах?..

— Я люблю і те й друге, — відповів я, щоб відчепитись.

— Але ж це не годиться, лікарю. Слід зупинитися на чомусь одному. Бачте, мій предок — про нього зберігся родинний переказ — вирушив з гессенськими стрільцями до Америки і не повернувся звідти. Якщо солдати Вашінгтона не порішили його, значить, він прихлібився на американській землі. Дуже ймовірно, що в мене родичі в США. Потрапивши туди, можу здибати мільйонера з таким самим, як у мене, прізвищем. І ось, сповнений гостинністю, він нагадає мені одне латинське прислів’я. Ви лікар і обізнані з латиною: “Убі бене, убі патріа”. [56] “Де добре, там вітчизна” (лат.) .

Я машинально виправив:

— Не “убі”, а “ібі”.

— Хай “ібі”. Але ви схопили мою думку? Мені здалося, що я схопив її.

— Боже мій! — вигукнув я. — Ви хочете продати фюрера американцям?!

Я уявив собі, як фон Цвішен, звично кривляючись, приймає на борт фюрера та осіб, що його супроводжують, потім, вийшовши в море, нишком змінює курс і, замість того, щоб прямувати до Південної Америки, завертає до берегів Північної.

— Та це ж зрада, пане капітан другого рангу! Командир гоноровито скинув голову:

— Я вже сказав: фюрера на борт не брати! Так я вирішив. У каюті кофри, п’ять кофрів. Для фюрера нема місця. До того ж я не курфюрст Ганновера, не торгую німцями, беручи по три талери з голови.

Признаюсь, я образився за нашого фюрера.

— Ви висловлюєтеся так, — сказав я, — ніби це пересічний ландскнехт, а не вождь німецького народу і найвидатніший полководець усіх часів. Думаю, американці дали б за нього більше, ніж три талери.

— А навіщо він американцям?

Мені дух сперло від обурення.

— Кофри — інша річ, — спокійно провадив далі командир. — Американці, напевно, не відмовилися б од кофрів. Отож-бо, пане лікар, описавши циркуляцію, ми повернулися до наших кофрів! Слухайте далі. Найцікавіше попереду. Незадовго перед нашою вечерею я збив замки на кофрах фюрера!

— О! Пане капітан другого рангу!

— Так вам же самому до смерті кортить побачити, що в цих кофрах. Ви навіть посунулися вперед на стільці. Гадаєте, там виливки золота або намисто з перлів? Ні. Там самі лише теки. Чорні, жовті, сині, білі. І на всіх сургучеві ляпки, як згустки запеченої крові. А впоперек кожної теки напис: “Державна таємниця”.