Леонид Платов - Секретний фарватер

— Але їх уже немає.

— Ну, то хоча погляньте на них ззаду. Майже всі вони були чужоземці, завважте! Чи принаймні вдавали з себе чужинців. За проїзд ці добродії, звісно, не платили. Зате кожен з них полишав на борту човна щось далеко цінніше за гроші — шматочок таємниці… Ні, так не можна, лікарю. Хоч пригубте келих! Ви повинні випити за наших пасажирів, поки я розповідаю про них. За помин чи за здоров’я, не має значення. Вони були такі розмаїті. Соціальне становище — від офіціанта до короля або Великого Муфтія. Колір шкіри — дуже строкатий. Пам’ятаєте трьох вельми ввічливих “жовтеньких” — це були наші “жовтенькі”, — якими Рудольф “вистрілив” у море поблизу Венесуели?

— Вони скидалися на офіціантів.

— Але що вони мали робити у Венесуелі?

— Не знаю.

— Пробратися в розташований там японський диверсійний центр і паралізувати його.

— Навіщо?

— Готувалося висадити шлюзи на Панамському каналі. Японці, якщо б напали на США, хотіли відрізати американський Атлантичний флот від Тихого океану. Але нам, німцям, руйнувати канал було ні до чого.

— Надто зросла б могутність японців?

— Не лише це. Що б ми робили, якби Гітлер затвердив південний план вторгнення до США? Порядок вторгнення, до вашого відома, був такий. Висадка наших ударних есесівських частин у Бразілії. Створення стотисячної армії бразільців, аргентінців тощо, — на міцній основі з фольксдойче (багато що вже було підготовлено). Потім тріумфальний марш на північ під стягом свастики. А далі? Канал перепиняв шлях. Разом із шлюзами було б висаджено і мости.

— Навести переправи!

— Але ж це набагато б уповільнило наш наступ. Фюрер гадав упоратися з США протягом двох тижнів. Ось чому я припровадив цих “жовтеньких” у Венесуелу.

— І вони виконали завдання?

— Ви ж бачите. Канал уцілів.

— І все-таки я б не зміг присилувати себе їсти з “жовтими” за одним столом.

— За званням кожен з них був старший за вас. Ну, гаразд! А візьміть білого пасажира — майора Відкуна. Яка виправка! Був усього лиш норвежець, але, коли дивитися здалеку, особливо в спину, можна було подумати, що це справжній німець, офіцер прусської школи.

— Еге ж, майор тримався з гідністю.

— Кажуть, коли його тягли страчувати, він розгубив цю гідність. Ну та грець з ним! Чи краще, мир прахові його! У той рейс він був понурий. Можливо, його непокоїло передчуття. А вас ніколи не бентежать передчуття?.. Хоча що це я? Чого б це їм бентежити вас? Так отож про пасажирів. Майор був, звісно, не найкращий з них. Хто був він, зрештою? Глава маленької окраїнної держави, до того ж припроваджений туди на борту “Летючого Голландця”! Нашим пасажиром, лікарю, могла бути персона значніша, миропомазана персона! — Він багатозначно помахав вказівним пальцем. — Авжеж, справжній, високоякісний, офіційно миропомазаний король! Угадайте: хто?

Я задумався.

— У наш час вибір королів невеликий, — сказав я.

— Колишній король. За нерівний шлюб розжалуваний у герцоги.

— А! Я знаю! Дружина — американка, тричі розлучена?

— Правильно. Едуард Восьмий! Йому поставили умову: дружина чи трон. Він обрав дружину. Та потім, треба гадати, стало шкода трону. І дружина, мабуть, поїдом їла день і ніч. Вона мільйонерша. А якій американській мільйонерші не кортить, хоча б недовго, побути королевою? Я мав прихопити цю парочку в Кадіксі.

— Хто ж завадив їх прихопити?

— Росія. Усе та ж Росія. Коли б не Росія, американська мільйонерша коронувала б у Вестмінстерському абатстві.

— Англійців це, либонь, здивувало б.

— Їх здивувало б не тільки це. Одного похмурого ранку прокинулися б у новому, прекрасно обладнаному для них рейхскомісаріаті. А втім, титул Едуардові залишили б. Але план зірвався через Росію.

— Через Росію? Як?

— Дюнкерк. Англійці оспівують Дюнкерк як зразок своєї організованості. Звичайно, їхній флот попрацював на совість. Але вони не винесли б ніг, якби не було росіян.

— Даруйте, у сороковому році ми ще не воювали з росіянами!

— І все-таки саме вони допомогли англійцям у Дюнкерку. Росія існувала, ось що важливо! Штандартенфюрер Зікс докладно розповідав мені про це. А він обізнана людина. В кишені в нього було призначення на посаду коменданта Лондона. Ви пам’ятаєте, що під Дюнкерком англійський експедиційний корпус зіпхнули у воду? Шлях на Англію було відкрито. І раптом рух танкових колон до Ла-Маншу зупинився! Чому? Зікс у розпачі. Фюрер начебто сказав при ньому: “Я в становищі стрільця, що має в рушниці тільки один патрон”. І, звичайно, патрон треба було приберегти для Росії.