Леонид Платов - Секретний фарватер

— Хто подасть команду?

— Фюрер хотів зробити це сам. До тих пір Німеччина повинна прикидатися мертвою — як і її фюрер. Тільки-но набере чинності план “На дно!”, як військові заводи нечутно опустяться під землю. Однак люди працюватимуть далі. Вони куватимуть зброю, як гноми в своїх печерах. Німеччина під ворожою кормигою — це країна гномів, тіней, привидів! Чарівне перетворення триватиме довго, багато років, може й десятиліть. Авжеж, країна перевертнів… Похнюплений погляд, лисяча безшелесна хода, улесливі і ухильні манери.

А в дуже надійних схованках зберігаються архіви. Всі військовослужбовці на обліку, картотеки в цілковитому порядку. Країна розподілена на підпільні військові округи. Діючи пліч-о-пліч протягом років, різні групи перевертнів нічого не знають одна про одну. Система взаємоізольованих відсіків, як на підводному човні. О! Фюрер урахував наш досвід до дрібниць. У плані є навіть параграф щодо “дійних корів”. [58] Допоміжні кораблі, які постачали пальне, боєприпаси та продовольство підводним човнам, що довго перебували на позиції в океані.

— Невже?

— Американські трести й банки будуть цими “дійними коровами”. Вони постачатимуть все конче потрібне Німеччині, яка лежатиме на грунті. Уся Німеччина, пане лікар, обернеться на Вінету! Скінчиться призначений строк, і вона знову вирине із дна, вірна покликові сурм. Не під теленькання різдвяних дзвонів! Під грізну музику Вагнера! Сурми, сурми! Літ валькірій! Недарма вагнерівський “Літ валькірій” став маршем нашої дальньої бомбардувальної авіації.

Командир зажмурився.

— Безгомінна водна гладінь, і над нею стелиться дим. Та ось — протяглий поклик сурми! Вода завирувала. І на поверхню з шумовиння почали виринати міста. Спочатку виткнулися дзвіниці, заводські димарі, щогли радіоантен. Потім з’явилися шпилі червоних дахів і крони дерев. Країна неквапом спливала, і зразу ж густий жовтий дим завис над заводами, а з протряхлих злітних майданчиків піднялися літаки і зграями закружляли в повітрі.

Він розплющив очі. Холодний блиск їх був як світло фар, що зненацька спалахнуло в темряві.

— Так! Це Німеччина, пане лікар! Наша з вами Німеччина! Четвертий рейх!

Командир долив собі вина, розхлюпуючи на скатертину. Проте майже не пив, тільки пригублював. Здавалося, він захмелів від самих тільки слів, від признань, висловлених нарешті вголос.

Він сказав:

— Та коли ж і випити, як не тепер? Уявляєте, що коїться в бункері фюрера? Жах глушать вином прямо з пляшок і бродять по коліна в коньяку…

Я мовчав. Я відчував, що задихаюся.

Човен давно не спливав. Повітря у відсіках було забруднене, задушне.

До того ж командирова каюта дуже тісна. Я сидів на дзиґлику, командир — на койці. Стіл такий малий, що наші коліна дотикалися. Командир раз у раз перехилявся через ріг стола і дихав прямо мені в обличчя.

Дивуюся, що мене не знудило від цього жахливого запаху яловичини та кислого смороду. Але я стерпів це в ім’я службового обов’язку!

Я ждав, коли командир знову скаже про гаданий переїзд фюрера до Південної Америки. Нарешті він згадав про це:

— Фюрер ще сподівався воювати. Руками пройдисвіта в пенсне він хотів зштовхнути лобами росіян і англосаксів, підцькувати їх до бійки, а самому прудко відскочити набік!

Гадаю, що готувалася інсценівка самогубства. Підхожий труп знайшовся б. Потім капітуляція, Третій рейх опускається на грунт.

А фюрер відігрівається од берлінських дрижаків у новому своєму вовчому лігві — у Вінеті—п’ять, на березі річки Аракари. Поступово до нього з’їжджаються помічники: Борман, Хойзінгер, Ейхман. І кофри тут же, під рукою. Кожен кофр, якщо хочете, — це скриня Пандори. П’ять скринь Пандори, напханих усілякими жахами й нечистю по саме нікуди!

Уявіть тропічну зоряну ніч. Ви бували на Аракарі і знаєте, що це таке. Під бурмотіння папуг та вереск мавп фюрер, озираючись на двері, розмотузовує зав’язки своїх тек і обережно перегортає сторінки. Потім звільна, щоб продовжити втіху, розкладає на столі географічні карти…

Але нічого цього не буде! Я, Гергардт фон Цвішен, командир “Летючого Голландця”, оглянувши секретний архів фюрера, визнав його цінним і корисним. Однак самого фюрера — зайвим! О, ви не можете цього втелепати! Адже ви останній вірнопідданий!

Подейкують, що у фюрера не лишилося резервів. Дурниці! Саме я був останній резерв фюрера. Спочатку він покладався на атомну бомбу, потім на Венка і Штейнера і, наостанку, на мене. В цьому розгадка нашої стоянки в Піллау.