В. Дмитриев - Таємниця янтарної кімнати

Біля театру Олег Миколайович затримався. Величні колони фасаду чітко біліли у присмерку травневої ночі. Мигцем глянувши на бронзового Шіллера, Сергєєв рушив доріжкою повз обласну бібліотеку і редакцію. Він любив це місце, відокремлене від галасливого проспекту густою стіною каштанів, затишне і в той же час по-своєму, по-особливому жваве.

Із широких — на всю стіну — вікон друкарні лилося на асфальт світло неонових ламп — голубувате, м'яке; на третьому поверсі все ще метушилися люди. «У секретаріаті закінчують роботу над номером», — вирішив Олег Миколайович. А внизу вже гули ротаційні машини, — рівномірно, рівно; це означало», що почали друкувати тираж. Сергєєв хотів був зазирнути туди, попросити у приятелів свіжий номер газети, але передумав — хотілося побути на самоті, освіжитися після наради.

Він знову вийшов на проспект. Біля під'їзду рибного інституту ходили дружинники з червоними пов'язками на рукавах. Постовий міліціонер стояв на перехресті. А трохи праворуч, освітлена з різних боків потужними прожекторами, височіла над площею велична постать Леніна. Він простягав руку над містом, вказуючи людям шлях уперед.

Олег Миколайович минув трамвайне кільце, гомінливе, незважаючи на пізній час, і вийшов на Гаражну. Тут було тихо. Дерева видихали гострі приємні пахощі молодого листя. Незабаром відцвітуть каштани, стануть непролазними зарості молодих пагонів у хащах парків і скверів, почнуться теплі літні ночі.

Безлюдними вулицями Калінінграда йшов, розстебнувши літній габардиновий плащ і зсунувши на потилицю капелюх, чоловік середнього зросту, не дуже молодий, але жвавий і веселий. Він ішов і мріяв про нові будинки, вулиці, що прикрасяться новими скверами, про сади, які зеленим кільцем ляжуть навколо міста. І ще думав він про янтарну кімнату, розшуки якої стали для нього однією з найважливіших справ життя, яку шукатимуть і далі, неодмінно шукатимуть.

На порозі Сергєєва зустріла дружина, він обійняв її і сказав дуже тихо:

— Знаєш, Ганнусю, жити — це все-таки страшенно цікаво!

Перегорнуто останню сторінку. Але повість про розшуки янтарної кімнати ще не закінчено. У цієї правдивої історії поки що немає кінця.

Розшуки тривають. Їх ведуть члени комісії, солдати і офіцери гарнізону, робітники калінінградських підприємств, службовці і студенти, колгоспники й інженери. Шукати янтарну кімнату допомагають і наші друзі у Німецькій Демократичній Республіці.

Розшуки тривають. Важко поки що сказати, чи будуть вони успішними. Кожному тепер зрозуміло: є три основні припущення про долю янтарної кімнати.

Перше. Можливо, що янтарну кімнату доктор Альфред Роде вивіз до Західної Німеччини і тепер вона там. Якщо це так, слід сподіватися на її повернення у СРСР після того, як поліпшаться стосунки між нашою країною і Федеративною Республікою Німеччини.

Друге. Не виключено, що янтарна кімната згоріла під час пожежі в Королівському замку, хоч повірити у це важко, знаючи, як бережно ставився Роде до загарбаного скарбу.

Нарешті, є й третє припущення: кімната дуже вміло захована десь у Калінінграді або на його околицях; тому потрібні систематичні, планомірні розшуки, які одночасно можуть дати цінні відомості про підземне господарство міста, принести низку цікавих і важливих знахідок, що допоможуть швидше завершити відбудову міського господарства, зруйнованого війною.

Ну, а якщо янтарну кімнату не знайдуть? На це запитання відповідає у своєму листі інженер В. Петров з Вільнюса: «Можна було б зробити другу янтарну кімнату — точну копію твору Шлютера — Туссо — Растреллі. Це можливо тому, що найбільше у світі родовище янтарю міститься у Калінінградській області. Там-таки розташований і найбільший у світі комбінат по обробці янтарю. Тому питання про спорудження нової янтарної кімнати можна успішно розв'язати, тим більше, що до виготовлення облицювання і виробів з янтарю, аналогічних тим, які були у янтарній кімнаті, можна було б залучити майстрів Ленінграда, Калінінграда, Латвії, Литви, умільців з Уралу, з Якутії, чудових північних кісткорізів, а також майстрів з інших міст і республік нашої країни».

Що ж, це можливо.

Але поки що є надія — і надія велика! — обійтися без багатомільйонних витрат на виготовлення нової янтарної кімнати. Розшуки її тривають!

Вони тривають у тиші архівів і в теплих кімнатах музеїв, у гомінливих приміщеннях редакцій і на калінінградських вулицях, серед руїн замків і в підземеллях фортів, у підвалах ще не відновлених будинків і в покинутих бункерах. Тривають з дня на день, з тижня на тиждень, з місяця на місяць. Тому, що наш народ любить своє мистецтво і пишається ним. Тому, що надбання нашої Батьківщини має бути повернено їй. Тому, що колишні палаци мають знову засяяти для свого господаря — народу, засяяти ще яскравіше і прекрасніше: