Эдгар Берроуз - Тарзан, годованець великих мавп

— Я вже казав Джейн, що це було б бажано. — сумно промовив професор Портер, — особливо тому, що ми не спроможні більше залишатися в цьому будинку.

— Що вона відповіла? — спитав Канлер.

— Вона сказала, що ще не збирається ні за кого виходити заміж, — відповів професор Портер, — і що ми можемо перебратися жити на ферму в Північному Вісконсіні, яку їй заповідала мати. Вона дає трохи більше того, що потрібно на прожиття. Орендатори чудово жили на ній і ще могли посилати Джейн щороку якийсь дріб’язок. Вона вирішила, що ми вирушимо туди на початку наступного тижня. Філандер та пан Клейтон уже поїхали, щоб приготувати все до нашого приїзду.

— Клейтон поїхав туди? — вигукнув виразно засмучений Канлер. — Чому не сказали мені? Я би з задоволенням з’їздив туди й потурбувався, щоб там усе було добре.

— Джейн вважає, що ми й так надто багато чим вам зобов’язані, пане Канлере, — промовив професор Портер.

Канлер не встиг відповісти, бо за дверима пролунали кроки і до кімнати увійшла Джейн Портер.

— О, прошу вибачення! — вигукнула вона й зупинилася на порозі. — Я думала, тату, що ви самі!

— Це я. Джейн. — сказав Канлер і підвівся. — Чи не хочете ви взяти участь у родинній нараді? Ми саме про вас говорили.

— Дякую, — мовила Джейн, заходячи й сідаючи на запропонований їй стілець. — Я прийшла лише для того, щоб сказати татові, що Тобі завтра вранці зайде з коледжу, аби спакувати свої книжки. Я прошу вас, тату, напевне сказати йому, що ви хочете взяти з собою. Будь ласка, не беріть усю бібліотеку до Вісконсіну, ви взяли б її хоч би й до Африки, якби я не заперечувала!

— Чи заходив Тобі? — спитав професор Портер.

— Так, я щойно від нього. Вони з Есмеральдою балакають на релігійні теми біля чорного ходу.

— О, то я неодмінно зараз же повинен побачити його! — вигукнув професор. — Перепрошую, діти, я на хвилинку! — І старий квапливо вийшов.

Щойно він зник, як Канлер звернувся до Джейн.

— Послухайте, Джейн! — різко сказав він. — Скільки ще часу все це триватиме? Ви не відмовились вийти за мене, але й не пообіцяли! Я вирішив завтра отримати дозвіл, тож ми зможемо спокійно обвінчатися до вашого від’їзду у Вісконсін. Я не надто охочий до шику й блиску і переконаний, що й ви також!

Дівчина завмерла, але й далі трималася спокійно.

— Ваш батько бажає цього, — додав Канлер.

— Так, я знаю.

Вона говорила майже пошепки.

— Чи ви усвідомлюєте, що купуєте мене, пане Канлере? — сказала вона врешті рівним, безбарвним голосом. — Купуєте за якісь нещасні долари? Звісно, ви це знаєте, Роберте Канлере, і саме надія на такий стан речей змусила вас видати татові гроші на цю необдуману експедицію, яка була б напрочуд вдалою, коли б не певна загадкова обставина. Але ви, пане Канлере, були б уражені дужче за інших! Ви й хвилини не сумнівалися, що пошуки будуть невдалі! Ви надто добрий бізнесмен для цього. І ви надто спритний бізнесмен, аби давати гроші на пошук скарбів або позичати їх без застави, — якщо не маєте на меті щось особливе.

Ви знали, що без застави честь Портерів надійніше потрапить вам до рук, аніж за наявності такої! Ви обрали такий спосіб змусити мене вийти за вас заміж, що й запідозрити не можна було, що ви мене змушуєте! Ви ані разу навіть не затнулися про борг! Від усякої іншої людини я сприйняла б це, як вияв великодушності й шляхетної вдачі. Але ви ще та цяця, пане Роберте Канлере! Я знаю вас краще, аніж ви собі думаєте.

Я, звичайно, вийду за вас заміж, якщо не буде іншого виходу, але бажаю, щоб перед тим ми раз і назавжди зрозуміли одне одного!

Доки вона говорила, Канлер на зміну то червонів, то бліднув, а коли вона закінчила, підвівся й з цинічною усмішкою на енергійному обличчі промовив:

— Ви дивуєте мене, Джейн. Я вважав, що у вас більше вміння володіти собою — більше гордості! Звичайно, ви маєте рацію! Я вас купую і знав, що ви це знаєте; але я думав, що ви матимете за краще робити вигляд, що це не так! Я вважав, що ваша самоповага та гонор Портерів не дозволять вам зізнатися самій собі у тому, що ви куплена жінка! Але вважайте, як хочете, люба дівчинко, — байдуже докинув він. — Ви будете моєю, і це все, що мене цікавить!

Не кажучи ані слова, дівчина повернулася й вийшла з кімнати.

Джейн не одружилася до від’їзду з батьком та Есмеральдою на вісконсінську ферму; і, коли вона вже з вагона потяга, який відходив, холодно попрощалася з Робертом Канлером, він гукнув до неї, що сподівається приєднатись до них тижнів через два.