Эдгар Берроуз - Тарзан, годованець великих мавп

На станції, куди вони прибули, їх зустріли Клейтон та пан Філандер. У величезному авто вони стрімко помчали дорогою, що прорізала густі північні ліси, до маленького обійстя, в якому дівчина не була з раннього дитинства.

Садиба, що стояла на невеличкому пагорбі, приблизно за сотню метрів від меншого будиночка, зазнала ґрунтовних змін за ті три тижні, що їх тут провели пан Філандер та Клейтон.

Останній виписав ціле військо теслів, мулярів, слюсарів та малярів з віддаленого міста, і те, що колись було напівзруйнованим сараєм, коли вони приїхали, перетворилося на затишний двоповерховий будиночок, обладнаний усіма сучасними вигодами, які можна було забезпечити за цей короткий час.

— Що ви наробили, Кдейтоне! — вигукнула Джейн Портер з важким серцем, коли вона приблизно підрахувала витрати,

— Тсс-с! — попередив Клейтон. — Не кажіть вашому батькові! Він нічого не помітить, якщо ви йому не скажете; а я просто не зміг знести думки, що він житиме в бруді та запустінні, які ми з паном Філандером застали тут! Це така дурничка, а мені так кортіло щось зробити. Джейн! Заради нього, будь ласка, ніколи не згадуйте про це!

— Але ви знаєте, що ми не можемо заплатити вам! — вигукнула дівчина. — Чому ви накладаєте на мене такий жахливий борг?

— Не треба, Джейн! — сумно сказав Клейтон. — Якби це було лише для вас. повірте, я не став би цього робити, тому що знав би з самого початку, що в такий спосіб упаду у ваших очах, але я просто не міг собі уявити, яр; можна старій людині жити в такій дірі, яку ми тут знайшли! Це дрібниця, а мені так хотілося щось зробити, Джейн! Невже ви не повірите, що я зробив це для нього, і не дасте мені такої крихітної втіхи?

— Я вам вірю, пане Клейтоне, тому що знаю, що ви достатньо щедрі та ґречні, щоб усе це зробити лише задля нього. О, Сесілю. мені хотілося б відплатити вам так, як ви на це заслуговуєте, як ви цього хочете!

— Чом ні. Джейн?

— Тому що я кохаю іншого!

— Канлера?

— Ні.

— Але ж ви виходите за нього заміж! Він сказав мені про це, коли я виїжджав з Балтімора!

Дівчина здригнулася.

— Я не люблю його! — сказала вона майже гордо.

— В такому разі це через гроші, Джейн?

Вона ствердно кивнула.

— Невже для цього я надаюся менш, ніж Канлер? У мене грошей більше ніж треба для будь-чого! — сказав він гірко.

— Я не кохаю вас, Сесілю, але я вас поважаю. Якщо я буду змушена принизити себе таким шлюбом, то волію, щоб моїм чоловіком була людина, яку я й без того зневажаю. Я повинна проклинати людину, якій би продалася без кохання, хоч би хто це був! З моєю повагою та дружбою, — завершила вона, — ви будете щасливіші, аніж зі мною і моєю зневагою!

Він не став вести далі розмову, але якщо будь-коли людина відчувала потяг до вбивства, то це був Вільям Сесіль Клей тон, лорд Грейсток, коли через тиждень до будинку під’їхав на своєму шестициліндровому авто Роберт Канлер.

Минув тиждень, напружений, нудний і обтяжливий для мешканців маленького вісконсінського будиночка.

Канлер вимагав, щоб Джейн повінчалася з ним негайно.

Врешті вона поступилася, змучена безперервною ненависною нав’язливістю.

Було умовлено, що вранці Канлер поїде до міста і привезе свідоцтво й священика.

Клейтон вирішив був поїхати, щойно довідався про прийняте рішення, але втомлений і безнадійний погляд дівчини спинив його. Він не міг залишити її!

Він намагався заспокоїтись, навіюючи собі, що все ще може трапитись! Але в глибині душі знав, що потрібен буде лише дріб’язковий привід, щоб перетворити його ненависть до Канлера на спрагу помсти.

Другого ранку Канлер поїхав до міста.

На сході понад лісом низько слався дим. Там близько тижня буяла пожежа, але вітер весь час віяв із заходу, і небезпека їм поки що не загрожувала.

Ополудні Джейн вирушила на прогулянку. Вона не дозволила Клейтонові супроводжувати її, сказавши, що хоче побути на самоті, і він удовольнив її бажання.

Професор Портер та пан Філандер сиділи вдома, поглинуті й захоплені обговоренням якоїсь ґрунтовної наукової проблеми. Есмеральда дрімала на кухні, а Клейтон, утомившись після безсонної ночі, влігся на канапі у вітальні і швидко поринув у важкий сон.

Чорні клуби диму на сході здійнялися вище до неба, несподівано повернулися і швидко помчали на захід.

Вони під’їжджали все ближче. Мешканці флігеля поїхали до міста на ярмарок, і ніхто не помітив вогненного демона.

Невдовзі полум’я перехопило дорогу на південь і відрізало Канлеру шлях до відступу. Незначна зміна вітру спрямувала лісову пожежу на північ, потім вітер перемінився, і якусь мить полум’я стояло непорушно, немов узяте за вузду владною рукою.