Александр Насибов - Безумці

В ім’я здоров’я і щастя людства лікарі повинні були експериментувати, і вони робили досліди на собі: заражалися чумою, пропасницею, проказою, піддавалися укусам тарантулів, змій…

Вони, ці лицарі та герої, і — Абст! Подумати тільки, у нього такий самий диплом лікаря, він також давав клят самовіддано служити хворим і тим, що страждають!

До кімнати Марти Рішер не більше десяти кроків. Карцов примушує себе в уяві перенестися до цієї дивної дівчини. Хто вона? Фашистка, така сама, як Абст, його віддана помічниця? Здається, в цьому важко сумніватися: Рішер робила те що тепер доручили Карцову. Та йому відомо и інше: Рішер проводила кінозйомку плавця на березі лагуни, плакала и жбурляла у воду брикети. А потім сховала в скелі свою камеру. Кілька днів тому, перебуваючи на майданчику, він вибрав момент і засунув руку в тайник — камера там і досі. Він порівнює все це з іншими відомими йому обставинами: благаннями Рішер відпустити її до Німеччини, істеричним припадком і спробою отруїтися, коли Абст відмовив. Таємна кінозйомка плавця плюс зйомки торпед та іншої секретної зброї, які вона могла робити раніше, і наполегливе домагання виїзду звідси — чи немає зв'язку між цими фактами? А що коли вона хотіла показати зняту плівку комусь у Німеччині? Кому? В усякому разі, не хазяям, які про все, що діється тут, звичайно, знають. Кому ж тоді? Можливо, комусь з опозиції гітлерівському режимові? Дурниця! Нема там ніякої опозиції, нема і не може бути. Людей, котрі не були згодні з фашизмом, убили або загнали в концтабори, а ті, хто уцілів, причаїлися, сховались у щілини, не насмілюючись вистромити носа. Лютий націстський терор знищив усе передове, світле, чим колись пишалася ця країна. Стоп!.. Карцов здригнувся від здогаду. Що коли Рішер — розвідниця? Для такого припущення є всі підстави. Та на кого вона працює? На американців чи на англійців. Може, вона росіянка?

Подумати тільки, тут у нього союзниця!

— Спокійно — шепоче Карцов, запалюючи сигарету. — Спокійно, не поспішай. — Він жадібно ковтає гарячий дим. — А якщо ланцюг твоїх міркувань — тільки домисел? Тоді неминуча помилка, котру вже не виправити. Спокійно, не роби квапливих висновків!..

Перед ним в коридорній стіні двері, пофарбовані в сіре з грубою клякою замість ручки. Він гасить сигарету і стукає.

Марта Рішер лежить у ліжку. В неї таке саме, як і у всіх розкладне залізне ліжко. Але вкрито хвору не брунатною казенною ковдрою, а червоно-білою смугастою периною.

Побачивши лікаря, вона відкладає книжку, яку читала, опускає очі.

— Добридень, — каже Карцов.

Рішер підтягає перину до підборіддя.

Карцов питає про самопочуття, сон, апетит. І дістає короткі лаконічні відповіді. Під час перших відвідин нового лікаря Рішер поводилася інакше, але Карцов суворо виконував Абстові вказівки, і вона замкнулася. Відтоді в їхніх взаєминах нічого не змінилося.

Він починає роботу, намагається викликати колінні та ахіллові рефлекси. Дарма. Ноги Рішер мертві.

Тепер масаж, — каже Карцов.

Він ретельно розминає м'язи ніг. Ноги Рішер стрункі, м'язи добре розвинуті.

— Займалися спортом?

Мовчання

— Займалися, — впевнено каже Карцов. — І я знаю: це був велосипед!

Очі Рішер напівзаплющені. У неї довгі круто зігнуті вії. Карцов згадав про велосипед, і вії здригнулися.

Він уважно роздивляється дівчину: тонкий, прямий ніс, повні губи, зовсім ще дитячі, густі світлі брови, що зрослися на переніссі… Звичайне лице. І очі звичайнісінькі — трохи задумливі і сумні.

Зустрінеш таку десь під Воронежем або на Ставрополі — і не відрізниш од тисячі інших.

Закінчивши процедуру, Карцов сідає на табуретку, виймає сигарети.

— Втомився, — признається він. — Дозвольте закурити?

Рішер киває.

— Чи не хочете підтримати компанію?

Дівчина бере сигарету. Карцов довго намагається запалити вогонь, та сірники безнадійно погані. Тоді Рішер простягає руку до столика в головах, намацує запальничку.

— Дякую. — Карцов прикурює.

Погляд Рішер зустрічається з поглядом Карцова, у якому сьогодні доброзичливість, теплота.

— Втомився, — повторює Карцов усміхаючись. — Відпочину трохи, й почнемо гімнастику… До речі, я теж захоплювався велосипедом.

Він з гумором розповідає, як одного разу на шосейних гонках збив необережного перехожого.

— І як ви думаєте, хто був цей перехожий? — вигукує він. — Мій сусіда по дому, з котрим у нас були давні незлагоди. Певна річ, він не повірив, що це випадковість…