Николай Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні

— Я виконую особисте доручення генерала Морозова, — багатозначно, але й без амбіції заявив “капітан” і, взявши командира саперів за лікоть, ступив крок до бліндажа. — Річ у тому, що ми тільки-но спіймали диверсанта, спеціально підісланого у Рівнинну, щоб… — Гітлерівець простував до бліндажа, м’яко, але наполегливо ведучи з собою сапера. — Як гадає генерал, цей тип одержав завдання зірвати міст завчасу, щоб відрізати шлях відступаючим частинам.

Я знав: момент для вирішального удару треба вибрати безпомилково, іншої нагоди не буде. Але й зволікати, тягти не можна. У мене майнула думка: а що, коли сказати кілька фраз по-німецьки? Командир саперів, передчуваючи щось недобре, заборонив “капітанові” підходити до бліндажа. Коли виникне сутичка, хтось із тих саперів, що стоять на чатах, зрозуміє, в чому річ, і рвоне міст. Але нараз виникла інша думка: а як же ті, на тому боці, адже шлях до порятунку їм буде справді відрізано?

“Капітанові Павлову”, хоч він і гадки не мав про це, вдалося збити мене з пантелику. Вперше за весь час… Я не врахував жорстоких законів воєнної логіки, якими мусять керуватися військові. З двох бід вибирають меншу. В разі необхідності полководець без роздумів мусить пожертвувати частиною військ, щоб врятувати від розгрому армію. За теперішніх обставин більшість військ, які билися по той бік річки, були приречені на загибель, від того, вціліє міст чи ні. А що станеться, коли гітлерівські танки прорвуться на цей берег?..

Момент було втрачено. Ми підійшли до бліндажа. Поруч зяяла велика вирва від авіабомби.

— Товаришу капітан, — наче виправдовуючись, сказав молодший лейтенант, — ми передбачили можливість нападу диверсантів, у нас три кулемети.

— Так, — кивнув головою гітлерівець, — станковий біля мосту. Я бачив…

— І два тут, — сапер показав на перекриття бліндажа, де стояв спрямований на міст ручний кулемет, а потім махнув рукою у бік окопчика. Окопчик цей був метрів за сімдесят від нас, з нього визирали два бійці, а поруч стриміло в небо дуло кулемета.

— Розумієте, в чому річ, — заклопотано бубонів саперові “капітан”. — Можливо, диверсант був не один… Генерал-майор виділив під моє командування групу бійців і наказав прикрити вас і міст на випадок нападу. Мої люди окопуються вище, он там, на горбі. Бачите? Пластуни залягли на березі, замаскувалися, стежать за кожним на мосту. Скільки у вас чоловік? Скличте всіх.

— Гургінідзе! — гукнув молодший лейтенант. — Давайте сюди обидва! Бігом! — він поморщився, зважуючи, чи покликати й спостерігача, покликав усе ж: — Коломін!

Я розпачливо бився над розв’язанням найпростіших арифметичних задач. Мені не хотілося, щоб ті двоє покидали окопчик. Тепер саперів коло бліндажа разом з їхнім командиром було четверо, на спостерігача, який стояв кроків за сорок вище на схилі, можна було не зважати — не встигне підбігти на допомогу. Гітлерівців вісім. Мабуть, варто зачекати, коли всі сапери зійдуться сюди. Семеро проти восьми. А я? А Володька? Дев’ять нас.

“Капітан” помітив бікфордів шнур, що тягся від бліндажа до мосту, і дві пари дротів у жовтій і зеленій ізоляції, які зникали в землі. Видно, для них був викопаний рівчак, який потім засипали.

— О! — схвально промовив “капітан”. — Я бачу, ви Добре приготувались до зустрічі з гітлеряками.

— Звичайно, — відповів задоволено молодший лейтенант і показав рукою на окопчик. — Продублювали на всяк випадок. Одне відмовить — інше спрацює.

Я не зрозумів, що мав означати жест сапера, а “капітан”, здається, цього жесту і зовсім не помітив. “Супермен” поглядав на небо, але, як я здогадався, насправді прислухався до гарматної стрілянини за станицею, що вже потроху вщухала. Мабуть, танки прорвали нашу оборону і йшли форсованим маршем.

— Авіація вас не турбує? Дивно…

— Так, — промовив молодший лейтенант. — Міст чомусь не чіпають. Починайте, товаришу капітан. Всі зібралися.

Вісім проти дев’яти… Все одно нас зімнуть, зріжуть: сапери розгубляться, навряд чи одразу повірять мені. А гарматних пострілів уже зовсім не чути — танки, виходить, прорвалися. Колони радянських військ, що поспішають сюди на підмогу, розтягнулися на марші… Я бачу вхід до бліндажа. Там підривні машинки. Я знаю усі підривні системи, вмів ними користуватися. Вчили! Хай свої ж і вб’ють, але міст буде висаджений в повітря і “надлюдина” зостанеться в дурнях.

Кров бухала у скронях, немов відлічувала останні секунди мого життя, але я не відчував страху. Думав тільки про міст, який мав злетіти в повітря перед самісіньким носом гітлерівців.