Николай Далекий - Танки на мосту! Голка в сіні

— Товариші… — почав “капітан”.

Всі погляди схрестилися на ньому. “Ну, завдай останнього, вирішального удару псові-лицареві!” Сильним поштовхом плеча я збив із ніг “помкомвзводу”, що стояв біля мене, кинувся до бліндажа і налетів грудьми на бійця. Не збагнувши, звідки і чому з’явився ще один сапер, я хотів прошмигнути у бліндаж повз нього, але чиясь дужа рука зупинила мене: Володька наспів.

— Це німці! — заволав я. — Перевдягнені німці. Висаджуйте в повітря міст! Це німці, німці, кажу вам. Вони захоплять… Висаджуйте! Я — радянський розвідник. Капітан теж німець…

Вигукував уривки фраз похапцем, бо гадав, що ось-ось мене зіб’ють з ніг, приглушать ударом приклада. Але, крім Володьки, який все ще тримав мене за комір, ніхто не наблизився. І тут я побачив у всій красі незрівнянну посмішечку “капітана Павлова”. Зневажливу, тільки на одній половині обличчя.

— Це той гітлерівський диверсант, про якого я говорив, — спокійно сказав “капітан” спантеличеному командирові саперів і тицьнув пальцем у груди Володьку. — Скажи, артилерист, що це за тип? Хто він?

Володька, зрозумівши, відповів:

— Темний… Тепер справа ясна. Їхав на мотоциклі з німецького боку…

— Чуєте, що каже боєць з передової?

— Я радянський розвідник, товариші! Негайно висаджуйте міст! Ворожі танки близько… А він — перевдягнений гітлерівський офіцер. Увесь загін переодягнений в радянську форму. Їхнє завдання — захопити міст. Повірте!..

— Подивіться на його чоботи і штани… — саркастично промовив “капітан”.

— Чуєте?.. Тільки капітан і помкомвзводу розмовляють по-російськи, решта не знає ні слова!

Я помилився, знали ще двоє. Один сказав: “Сволота!” Інший додав: “Оце утнув!” “Капітан Павлов” махнув рукою, вовкодави дружно засміялися.

— Спитайте що-небудь в інших, — наполягав я.

Лице командира саперів взялося червоними плямами, він подивився на мої ноги, потім на міст, по якому рухалося кілька возів, брели легкопоранені, жінки з дітьми. Десь недалеко за горбом пролунали вибухи, розляглася тріскотнява зенітних кулеметів. Смаглявий сапер з кучерявим чубом, що чорним крилом вибивався з-під пілотки (здається, це був Гургінідзе), щось сказав своєму товаришеві, очевидно, по-грузинському. Я зрозумів тільки два слова — кацо і дубель.

— Товариш капітан, ваші документи! — тривожно озираючись на своїх солдатів, зажадав молодший лейтенант.

— Ну й ну… — ображено хитнув головою гітлерівець, розстібаючи кишеню гімнастерки. — З цього треба було й починати, товаришу молодший лейтенант. — Він витяг кілька книжечок, подав одну, очевидно, посвідчення особи, і спитав із благородним обуренням: — Орденську книжку? Партквиток? Довідку про поранення?..

Лейтенант узяв документи, суплячись, квапливо погортав їх, звіряючи записи, печатки ї поглядаючи то на фотографії, то на “капітана”.

— Все те липа! — кричав я захриплим голосом. — Що ви робите, лейтенанте! Женіть їх, висаджуйте міст, поки не пізно. Танки близько!

— Товаришу помкомвзводу, вгамуйте кінець кінцем мерзотника! — навіть не глянувши у мій бік, недбало кинув через плече “супермен”.

— Женіть їх! Вони повбивають вас! Висаджуй…

“Помкомвзводу” вдарив мне прикладом у живіт, трохи вище пряжки на ремені, і я замовк на півслові. Молодший лейтенант повернув гітлерівцеві документи, козирнув.

— Товаришу капітан, прошу вас піти звідси. Я не маю права… Ідіть до своїх людей, займайте оборону.

— Що-що? — бліднучи, перейшов на голосний шепіт гітлерівець. — Ви довіряєте фашистському диверсантові більше, ніж мені? Там, на тому боці, тисячі наших… Ви хочете згубити їх, залишити на поталу ворогові?

— Прошу покинути цю ділянку! — закричав командир саперів, відступаючи крок назад. — Негайно! Інакше буду змушений вдатися до зброї.

Озираючись на своїх підлеглих, він наказав:

— Зайняти місця, приготуватися до вибуху!

— Стій! — гнівно і владно махнув “капітан”.

В ту ж мить “помкомвзводу” нагнувся і двома ударами кинджала перерізав проводи. Сапери застигли, не вірячи своїм очам,

— Батьківщину пр-родаєте, поганці? — ледь стримуючи лють, вигукнув “капітан”. Рисячі очі його виблискували непідробним обуренням. — Дивіться! Там жінки, діти… — Він викинув у бік мосту руку з розчепіреною п’ятірнею.

Це був умовний знак для нападу. Вовкодави кинулись на саперів і за дві секунди збили їх з ніг, зім’яли, обеззброїли, поскидали у вирву. Такої “чистої” роботи я ще не бачив.