Ілля Ільф - Дванадцять стільців

Здесь есть возможность читать онлайн «Ілля Ільф - Дванадцять стільців» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1989, ISBN: 1989, Издательство: Дніпро, Жанр: Прочие приключения, Юмористические книги, Иронический детектив, Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дванадцять стільців: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дванадцять стільців»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Класичні сатиричні твори відомих російських радянських письменників Іллі Ільфа (1897–1937) і Євгена Петрова (1902–1942) показують крах приватновласницьких ілюзій у соціалістичному суспільстві. Пригоди «великого комбінатора» Остапа Бендера дали можливість талановитим письменникам висміяти пристосуванців і бюрократів, міщан і хапуг. «Герої» романів уособлюють потворні риси людей старого світу.
Гострий, розважальний сюжет, веселі і дошкульні жарти, які стали крилатими виразами, елементи літературної пародії сприяють широкій і постійній популярності цих творів.

Дванадцять стільців — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дванадцять стільців», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Авдотьєв ані трохи не був спантеличений. Він вірив у перемогу автомобільної ідеї. У секретаріаті він повів боротьбу тихою сапою. Це і стало на перешкоді секретареві дочитати передовицю.

— Слухай, Олександре Йосиповичу. Ти зажди, діло серйозне, — сказав Авдотьєв, сідаючи на секретарський стіл. — У нас організувався автомобільний клуб. Чи не дасть нам редакція позичково карбованців п'ятсот на вісім місяців?

— Можеш бути певний.

— Що? Ти думаєш — мертве діло?

— Не думаю, а знаю. Скільки ж у вас у гуртку членів?

— Уже дуже багато.

Гурток поки що складався тільки з самого організатора, але Авдотьєв не поширював цих відомостей.

— За п'ятсот карбованців ми купуємо на «кладовищі» машину. Єгоров уже наглянув. Ремонт, він каже, коштуватиме не більше як п'ятсот. Разом тисяча. От я і думаю набрати двадцять чоловік, по півсотні на кожного. Зате буде чудово. Навчимося керувати машиною. Єгоров буде шефом. І через три місяці — до серпня — ми всі уміємо керувати, є машина, і кожний по черзі їздить, куди йому завгодно.

— А п'ятсот карбованців на купівлю?

— Дасть каса взаємодопомоги під проценти. Виплатимо. Так що ж, записувати тебе?

Але секретар був уже лисуватий, багато працював, перебував під владою сім'ї і квартири, любив полежати по обіді на канапі і почитати перед сном «Правду». Він подумав і відмовився.

— Ти, — сказав Авдотьєв, — старик!

Авдотьєв підходив до кожного столу — повторював свої запальні промови. Серед стариків, за яких він вважав усіх співробітників старших за двадцять років, слова його викликали сумнівний ефект. Вони кисло відбріхувались, наполягаючи на тім, що вони уже друзі дітей і регулярно платять по двадцять копійок на рік на добре діло допомога бідним малятам. Вони, власне кажучи, погодились би вступити в новий клуб, але…

— Що «але»? — кричав Авдотьєв. — Якби автомобіль був сьогодні? Правда ж? Якби вам покласти на стіл синій шестициліндровий «паккард» за п'ятнадцять копійок на рік, а бензин та мастильні матеріали коштом уряду?!

— Іди, іди! — говорили старички. — Зараз останній посил, заважаєш працювати!

Автомобільна ідея гасла й починала чадити. Нарешті найшовся піонер нового задуму. Персицький з гуркотом відскочив від телефону, вислухав Авдотьєва і сказав:

— Ти не так підходиш, дай листа. Почнімо спочатку.

І Персицький разом з Авдотьєвим почали новий обхід.

— Ти старий матрац, — говорив Персицький голубоокому юнакові, — на це навіть грошей не треба давати. У тебе є позика двадцять сьомого року? На скільки? На п'ятдесят? Тим краще. Ти даєш ці облігації в наш клуб. З облігацій збирається капітал. На серпень ми зможемо реалізувати всі облігації і купити автомобіль.

— А якщо моя облігація виграє? — боронився юнак.

— А скільки ти хочеш виграти?

— П'ятдесят тисяч.

— На ці п'ятдесят тисяч купимо автомобілі. І коли я виграю — теж. І коли Авдотьєв — теж. Словом, чия б облігація не виграла, гроші ідуть на машини. Тепер ти зрозумів? Дивак! Власною машиною поїдеш по Воєнно-Грузинській дорозі! Гори! Дурень!.. А позад тебе на власних машинах «Суд і побут» мчить, хроніка, відділ пригод і ця дамочка, знаєш, що, дає кіно… Ну? Ну? Залицятись будеш!..

Кожний держатель облігації в глибині душі не вірить у можливості виграшу. Зате він дуже ревниво ставиться до облігацій своїх сусід і знайомих. Він більше від вогню боїться того, що виграють вони, а він, вічний невдаха, знову з'їсть дулю. Тим-то надії на виграш сусіда по редакції непоборно штовхали держателя облігацій в лоно нового клубу. Бентежило тільки одне, що жодна облігація не виграє. Але це чомусь здавалось малоймовірним, і, крім того, автомобільний клуб нічого не втрачав: одна машина з «кладовища» була гарантована на зібраний з облігацій капітал.

Двадцять чоловік набралось за п'ять хвилин. Коли справу було увінчано, прийшов секретар, що почув про привабні перспективи автомобільного клубу.

— А що, хлопці, — сказав він, — чи не записатись і мені?

— Запишись, старик, чому ж ні, — одказав Авдотьєв, — тільки не до нас. У нас уже, на жаль, повний комплект, і приймання нових членів припинено до тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятого року. А запишись ти краще в друзі дітей. Дешево й спокійно. Двадцять копійок на рік, і їхати нікуди не треба.

Секретар пом'явся, згадав, що і справді він уже старий, зітхнув і пішов дочитувати цікаву передовицю.

— Скажіть, товаришу, — зупинив його в коридорі красень з черкеським лицем, — де тут редакція газети «Верстат»?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дванадцять стільців»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дванадцять стільців» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дванадцять стільців»

Обсуждение, отзывы о книге «Дванадцять стільців» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x