Ілля Ільф - Дванадцять стільців

— Господи! — сказав інженер. — Боже мій! Боже мій!

Життя не було. А тим часом він виразно почув швидкий шум вантажного автомобіля на вулиці. Отже, десь жили! Він іще кілька разів примушував себе спуститись униз, але не зміг, — нерви здали. Він попав у склеп.

— Наслідили за собою, як свині! — почув він голос якоїсь бабусі з нижньої площадки.

Інженер підбіг до стіни і кілька разів копнув її головою. Найрозумнішим було б, звичайно, кричати до того часу, поки хто-небудь прийде, а тоді здатись йому в полон. Але Ернест Павлович зовсім, втратив здатність до думання і, важко дихаючи, крутився на площадці.

Рятунку не було.

У редакції великої щоденної газети «Верстат», що містилася на другому поверсі Будинку народів, спішно пекли матеріал для здачі в друкарню.

Вибирали із загону (матеріал, набраний, але не вміщений у попередньому номері) замітки і статті, підраховували число рядків, і починався щоденний торг за місце.

На своїх чотирьох сторінках (шпальтах) газета могла вмістити тільки чотири тисячі чотириста рядків. Сюди мало ввійти все: телеграми, статті, хроніка, листи робкорів, об'яви, один віршований фейлетон і два в прозі, карикатури, фотографії, спеціальні відділи: театр, спорт, шахи, передовиця і підпередовиця, повідомлення радянських партійних і професійних організацій, роман з продовженням з номера в номер, художні нариси столичного життя, дрібниці під назвою «Окрушини», науково-популярні статті, радіо і різноманітний випадковий матеріал. Всього у відділах назбирувалось матеріалу тисяч на десять рядків. Тим-то розподіл місця на шпальтах звичайно відбувався в супроводі драматичних сцен.

Першим до секретаря редакції прибіг завідувач шахового відділу маестро Судейкін. Він поставив увічливе, але повне гіркоти питання:

— Що? Сьогодні не буде шахів?

— Не вміщаються, — одказав секретар. — Підвал великий. Триста рядків.

— Але ж сьогодні субота. Читач чекає на недільний відділ. У мене відповіді на задачі, у мене чудовий етюд Неунивака, у мене, нарешті..

— Гаразд. Скільки ви хочете?

— Не менш як сто п'ятдесят.

— Гаразд. Якщо є відповіді на задачі, дамо шістдесят рядків.

Маестро пробував був вимолити ще рядків тридцять, хоч би на етюд Неунивака (чудова індійська партія Тратаковер — Боголюбов лежала у дього уже понад місяць), але його одтиснули.

Прийшов репортер Персицький.

— Треба давати враження з пленуму? — запитав він дуже тихо.

— Звичайно! — закричав секретар. — Адже позавчора ще говорили.

— Пленум є, — сказав Персицький ще тихше, — і два рисунки, але вони не дають мені місця.

— Як так не дають? З ким ви говорили? Що вони, з глузду з'їхали?

Секретар побіг лаятись. За ним, інтригуючи на ходу, крокував Персицький, а ще позаду біг співробітник з відділу об'яв.

— У нас секарівська рідина! — кричав він сумним голосом.

За ним плентався завгосп, тягнучи за собою куплений для редактора на аукціоні м'який стілець.

— Рідина на вівторок. Сьогодні публікуємо наші додатки!

— Багато ви будете мати з ваших безплатних об'яв, а за рідину вже заплачено гроші.

— Гаразд, у нічній редакції з'ясуємо. Здайте об'яву Паші. Вона зараз їде в нічну.

Секретар сів читати передовицю. Його зараз же одірвали від цієї принадної праці. Прийшов художник.

— Ага, — сказав секретар, — дуже добре. Є тема для карикатури в зв'язку з останніми телеграмами з Німеччини.

— Я думаю так, — промовив художник. — Сталевий Шолом і загальне становище Німеччини.

— Гаразд. То ви як-небудь скомбінуйте, а потім мені покажете.

Художник пішов у свій відділ. Він узяв квадратик ватманського паперу і накидав олівцем худого пса. На псячу голову він надів німецьку каску із списом. А потім почав робити написи. На тулубі тварини він написав друкованими літерами слово «Німеччина», на закрученому хвості — «Данцігський коридор», на щелепі — «Мрії про реванш», на ошийнику — «План Дауеса» і на висолопленому язику — «Штреземан». Перед собакою художник поставив Пуаккаре із шматком м'яса у руці. На м'ясі художник теж замислив зробити напис, але шматок був малий, і напис не вміщався. Людина, менш дотепна, ніж газетний карикатурист, розгубилася б, але художник, не задумуючись, домалював до м'яса подобу рецепта, прив'язаного до шийки пляшки, і вже на ньому написав крихітними літерами: «Французькі пропозиції про гарантії безпеки». Щоб Пуанкаре не сплутали з яким-небудь іншим державним діячем, художник на животі йому написав: «Пуанкаре». Рисунок був готовий.