Ілля Ільф - Дванадцять стільців

«А ми тільки каламуть розводимо, — вирішив Треухов, — краще б зовсім не говорили».

Вже зовсім стемніло, коли голова губвиконкому розрізав ножицями червону стрічку, що закривала вихід з депо. Робітники і представники громадських організацій з гомоном почали розсідатись по вагонах. Ударили тоненькі дзвіночки, і перший вагон трамвая, яким керував сам Треухов, викотив з депо під оглушливі крики натовпу і стогони оркестру. Освітлені вагони здавались ще яснішими, ніж удень. Усі вони пливли цугом по Гусищу; пройшовши під залізничним мостом, вони легко піднялися в місто і повернули на Велику Пушкінську. У другому вагоні їхав оркестр і, виставивши труби з вікон, грав марш Будьонного.

Гаврилін, у кондукторській форменій тужурці, із сумкою через плече, стрибаючи з вагона у вагон, ніжно всміхався, давав непотрібні дзвінки і вручав пасажирам запрошення на

1 Травня о 9-й вечора

УРОЧИСТИЙ ВЕЧІР

У клубі комунальників за такою програмою:

1. Доповідь т. Мосіна.

2. Вручення грамоти від спілки комунальників.

3. Неофіційна частина: великий концерт і сімейна вечеря з буфетом.

На площадці останнього вагона стояв, невідомо як потрапивши в число почесних гостей, Віктор Михайлович. Він принюхувався до мотора. На превелике здивування Полєсова, мотор мав чудовий вигляд і, очевидно, працював справно. Скло у вікнах не деренчало. Оглянувши їх детально, Віктор Михайлович пересвідчився, що вони все-таки на гумі. Він уже зробив кілька зауважень вагоноводові, і публіка вважала його за знавця трамвайної справи на Заході.

— Повітряне гальмо працює поганенько, — заявив Полєсов, переможно поглядаючи на пасажирів, — не всмоктує.

— Тебе не спитали, — одказав вагоновод, — може, засмокче.

Проробивши святковий тур по місту, вагони повернули в депо, де їх очікував натовп. Треухова підкидали вже при повному сяйві електричних ламп. Підкинули і Гавриліна, але що він важив пудів шість і високо не літав, його скоро відпустили. Підкидали т. Мосіна, техніків і робітників. Удруге цього дня підкидали Віктора Михайловича. Тепер він уже не дриґав ногами, а, строго і серйозно втопивши зір у зоряне небо, злітав і шугав у нічній пітьмі. Спланерувавши в останній раз, Полєсов зауважив, що його тримає за ногу і сміється бридким смішком не хто інший, як колишній предводитель Іполит Матвійович Вороб'янінов. Полєсов ґречно звільнився з обіймів, одійшов трохи набік, але не спускав уже предводителя з ока. Помітивши, що Іполит Матвійович разом з невідомим молодиком, явно колишнім офіцером, ідуть, Віктор Михайлович нишком подався за ними.

Коли все вже скінчилось і Гаврилін у своєму ліловому «фіаті» очікував Треухова, щоб їхати з ним у клуб, — Треухов давав останні розпорядження, — до воріт депо підкотив фордівський крихітний вантажний автомобіль з кінохронікерами.

Першим з машини спритно вистрибнув мужчина в дванадцятикутних рогових окулярах і елегантному шкіряному сіряку без рукавів. Гостра довга борода росла у мужчини прямо з адамового яблука. Другий мужчина тяг кіноапарат, плутаючись у довгому шарфі того стилю, який Остап Бендер звичаєм прозивав «шик-модерн». Далі з автомобільчика поповзли асистенти, юпітери і дівчата.

Вся група з криками ринула в депо.

— Увага! — крикнув бородатий володар сіряка. — Колю! Став юпітера!

Треухов зашарівся і рушив до нічних відвідувачів.

— Це ви кіно? — спитав він. — Чому ж ви вдень не приїхали?

— А на коли призначено відкриття трамвая?

— Він уже відкритий.

— Так, так, ми трохи затримались. Добряча натура трапилася. Сила роботи. Захід сонця! А втім, ми і так справимося. Колю! Давай світло! Обертове колесо! Великим планом! Ноги натовпу в русі — великим планом. Людо! Мілочко! Пройдіться! Колю, почали! Почали. Пішли! Ідіть, ідіть, ідіть… Досить… Спасибі. Тепер будемо знімати будівничого. Товариш Треухов? Будь ласка, товаришу Треухов. Ні, не так. У три чверті… От так, оригінальніше, на фоні трамвая… Колю! Почали! Говоріть що-небудь!..

— Ну, мені, єй-єей, так незручно!..

— Чудово!.. Добре!.. Ще говоріть!.. Тепер ви говоріть з першою пасажиркою трамвая… Людо! Увійдіть в рамку. Так. Дихайте глибше: ви схвильовані! Колю! Ноги великим планом!.. Почали!.. Так, так… Велике спасибі… Стоп!

З давно тремтячого «фіата» важко зліз Гаврилін і прийшов кликати затриманого друга. Режисер з волохатим адамовим яблуком пожвавішав.

— Колю! Сюди! Прекрасний типаж. Робітник! Пасажир трамвая! Дихайте глибше. Ви схвильовані. Ви ще ніколи не їздили трамваєм. Почали! Дихайте!