Жюль Верн - Діти капітана Гранта

Ці острови, що їх так зрідка відвідували, довго були незалюднені, аж поки американець Джонатан Ламберт не взявся їх колонізувати. В січні 1811 року він висів на берег з двома товаришами й завзято розпочав колонізацію. Англійський губернатор мису Доброї Надії, дізнавшись про їхні успіхи, запропонував їм протекторат Англії. Джонатан погодився, і над його хижкою замайорів англійський прапор. Здавалось би, Джонатан повинен був безтурботно панувати над своїми “народами” — старим італійцем і португальським мулатом, — але одного разу, досліджуючи межі своєї “імперії”, він потонув чи, може, його втопили, що й досі невідомо. 1816 року, коли Наполеона було ув’язнено на острові Святої Єлени, Англія, щоб ліпше його стерегти, встановила один гарнізон на острові Вшестя, а другий — на Трістан-да-Кунья. Цей останній складався з роти артилеристів та загону готтентотів. Він стояв тут до 1821 року і після смерті Наполеона повернувся на мис Доброї Надії.

— Один лиш європеєць, — додав Паганель, — капрал, шотландець…

— А! Шотландець! — вигукнув майор, який цікавився понад усе долею своїх співвітчизників.

— …його звали Вільям Гласс, зостався на острові зі своєю жінкою й двома готтентотами. Невдовзі до них приєднались двоє англійців, один матрос, а другий — рибалка з Темзи, екс-драгун аргентинської армії. Нарешті 1821 року тут знайшли притулок двоє потерпілих з “Блендон-Голла” — чоловік і жінка. Отже на острові стало восьмеро людей: шість чоловіків і дві жінки. 1829 року населення збільшилось до семи чоловіків, шести жінок і чотирнадцяти дітей. В 1835 їх стало вже сорок, а нині — втричі більше.

— Так виникають нації, — зауважив Гленарван.

— Додам іще, аби доповнити історію островів Трістан-да-Кунья, що вони, на мою думку, не менш, ніж Хуан-Фернандес, гідні називатися островами Робінзонів. Бо ж на островах Хуан-Фернандес було покинуто напризволяще двох мореплавців; така сама доля мало не спіткала двох учених на Трістан-да-Кунья. 1793 року мій співвітчизник природознавець Обер Дюпті-Туар, захопившись збиранням рослин, збився з дороги й потрапив до свого судна лише в ту хвилину, коли на ньому вже піднімали якір. У 1824 році ваш земляк, мій любий Гленарване, здібний рисувальник Огюст Ерл, жив тут аж вісім місяців. Капітан судна забув, що той зостався на березі, й поплив собі до мису Доброї Надії.

— Оце таки справді забудькуватий капітан, — озвався майор. — Це, безперечно, якийсь ваш родич, Паганелю?

— Коли й ні, майоре, то, в усякому разі він на це заслуговує!

Паганелева відповідь поклала край розмові.

Вночі команда “Дункана” досхочу пополювала: забили щось із півсотні великих тюленів. Протягом наступного дня матроси витоплювали лій і обробляли тюленячі шкури. Пасажири, певна річ, використали і цей другий день стоянки, щоб прогулятися островом. Гленарван і майор узяли з собою рушниці, аби взнати, яка-то місцева дичина. Мандрівники дійшли аж до підніжжя гори, де всю землю навколо вкривали грубезні уламки скель, жужелиця, шматки чорної шпаристої лдви й інші рештки вулканічних вивержень. Гора підносилась серед безладного нагромадження хистких кам’яних брил. Важко було помилитися щодо походження цього велетенського конуса, і англійський капітан Кармайкел цілком слушно визначив його як згаслий вулкан.

Мисливці натрапили на кількох вепрів, і майорова куля звалила одного з них. Гленарванові пощастило підстрелити чимало чорних куріпок — з них мало вийти чудове рагу. На пласкому верхогір’ї промайнув табун диких кіз.

Траплялись і здичавілі кішки, горді, сміливі, дужі тварини, небезпечні навіть для собак; вони повсюдно розводились і невдовзі обіцяли перетворитися на лютих і підступних хижаків.

О восьмій годині вечора всі повернулись на яхту, й вночі “Дункан” покинув назавжди острів Трістан-да-Кунья.

Джон Манглс мав намір поповнити запаси вугілля на мисі Доброї Надії. Тому йому довелось дещо ухилитися вбік од тридцять сьомої паралелі й піднятися на два градуси в північному напрямі. “Дункан” опинився нижче зони пасатів, в смузі дужих, надзвичайно сприятливих західних вітрів.

За якихось шість днів яхта пройшла тисячу триста миль, що лежали між архіпелагом Трістан-да-Кунья й африканським узбережжям. Двадцять четвертого листопада, о третій години пополудні, вже стало видно Столову гору, а трохи згодом яхта досягла гори Сигналів, яка правила за дороговказ до війстя затоки. “Дункан” увійшов туди о восьмій вечора й кинув якір в порту Кейптаун.