Жюль Верн - Діти капітана Гранта

— Виходить, Робінзони існують скрізь? — поспитала леді Гелена.

— Присягаюсь вам, шановна пані, я знаю зовсім мало островів, де не було б Робінзонів, — відповів учений. — Саме життя багато раніше, ніж ваш безсмертний співвітчизник, Даніель Дефо, створило його роман.

— Пане Паганелю, — сказала Мері Грант, — дозвольте мені щось вас спитати.

— Хоч двічі, люба міс, я охоче відповім вам на все.

— Скажіть, ви б дуже злякались, якби опинились на безлюдному острові?

— Я?! — скрикнув Паганель.

— Але ж ви не будете, гадаю, запевняти нас, що це ваше найпалкіше бажання! — сказав майор.

— Авжеж не буду, але така пригода, зрештою, не надто засмутила б мене. Я почав би на острові нове життя. Полював би, ловив рибу, влаштував би собі житло взимку в печері, влітку — на дереві, зробив би сховища на всяке збіжжя. Я швидко колонізував би свій острів.

— Сам-один?

— Якби довелось, то й сам-один. А втім, чи існує на світі цілковита самотність? Хіба не знаходять собі друзів серед тварин, не приручають молоде цапеня, балакучу папугу, втішну мавпочку? І коли випадок дасть вам до того товариша, на зразок вірного П’ятниці, то чого вам іще треба, щоб бути щасливим? Двоє друзів на скелястім березі — от вам і щастя! Уявіть собі майора й мене…

— Красненько дякую, — заперечив майор, — я не маю жодного нахилу до ролі Робінзона й зіграв би її дуже кепсько.

— Дорогий Паганелю, — втрутилась до розмови Гелена, — ваша палка уява знову вабить вас у химерний світ фантастики. Але я гадаю — життя дуже різниться від мрії. Ви уявляєте собі вигаданих Робінзонів, яких завбачливо закинуто на дбайливо обрані острови, де природа плекає їх, наче розпещених дітей. Ви бачите тільки позитивний бік речей.

— Як? Ви думаєте, що не можна бути щасливим на безлюдному острові?

— Я в це не вірю. Людину створено, аби вона жила в суспільстві, а не в самоті. Самотність породжує тільки розпач. Все залежить од часу. Хай спочатку життя цього нещасного, що ледь врятувався від грізних хвиль, заповнюють щоденні турботи, піклування про те, як йому існувати, хай вимоги сьогоднішнього дня відвертають його думки від загрози майбутнього. Це природно. Але потім, коли він глибоко усвідомить, який він самотній, відірваний від людей, позбавлений усякої надії будь-коли побачити знову рідну країну й тих, кого він любить, — що він повинен почувати, як страждати? Його острівець — то для нього весь світ. Все людство становить він сам, і коли надійде смерть, він відчуватиме себе останньою людиною в останній день існування всесвіту. Повірте мені, пане Паганелю, краще ніколи не бути цією людиною!

Паганель погодився, не без певного жалю, з міркуваннями леді Гелени, і розмова про переваги й прикрощі самотності тривала, доки “Дункан” став на якір за милю від острова Амстердам.

Відлюдний в Індійському океані архіпелаг Амстердам складається з двох окремих островів, котрі лежать миль за тридцять один від одного саме на меридіані Індійського півострова. На півночі — острів Амстердам, або Сен-П’єр, на півдні — острів Сен-Поль. Але географи й мореплавці частенько плутають їхні назви. Ці острови відкрив 1796 року голландець Фламінг, пізніше їх відвідав д’Антркасто, що розшукував Лаперуза на суднах “Надія” і “Розвідка”. Саме з тих відвідин і починається плутанина у назвах островів.

Мореплавець Барроу, Бонтан Бопре в атласі д’Антркасто, пізніше Горсбург, Пінкертон й інші географи, описуючи острів Сен-П’єр, називають його Сен-Поль і навпаки. 1859 року офіцери австрійського фрегата “Наварра”, що подорожували навколо світу, уникнули цієї помилки, а Паганель мав намір будь-що її виправити.

Острівець Сен-Поль, що лежить на південь від Амстердаму — всього-но стіжкувата невисока гора, звичайно, незаселена, напевно, колишній вулкан. Острів Сен-П’єр, або Амстердам, куди шлюпка приставила пасажирів з “Дункана”, має в околі миль із двадцять. Його мешканці — кілька добровільних вигнанців — уже призвичаїлись до свого сумного життя. Це охоронці риболовецьких промислів, котрі належать, так само як і острів, якомусь Отованові, комерсанту з острова Об’єднання. Цей володар, не визнаний поки що великими європейськими державами, дістає на рік близько вісімдесяти тисяч франків зиску від вилову, засолення й вивозу риби “чейлодактиліс”, відомої під менш вигадливим ім’ям морської тріски.

Цьому острову судилось стати й залишитись французьким. Спочатку він належав, за правом першого заселення, Камену, судовласникові з Сен-Дені; потім за якоюсь міжнародною угодою островом поступилися на користь одного поляка, що понавозив туди невільників з Мадагаскару. Та потрапивши до Отованових рук, острів знову став французький.