— А яка доля решти команди «Багатої нареченої»? — допитувався я.
— Ну, вони всі добре попиячили в столиці Мексіки, — відповів Додд, — а потім Гедден з ірландцем подалися на золоті копальні Венесуели, а Вікс поїхав до Вальпараїсо. Тепер у чілійському флоті служить якийсь Кер-кап — я зустрічав це прізвище в газетних повідомленнях про війну за Бальмаседу. Гедденові незабаром набридли копальні, і нещодавно я зустрівся з ним у Сіднеї. Він привіз вістку: Мака вбили під час нападу на валку із золотом. Отже, тепер їх лишилося троє, коли не рахувати Амалу, що живе на своєму рідному острові Мауї під горою Хала-а-ка-ла. Канарку Годдедааля він прихопив із собою; кажуть, він береже свої долари, що серед гавайців дивина. А сума у нього чимала, бо він отримав не лише частку Гемстеда: Картью поділив належні йому гроші між усіма порівну, включаючи й Мака.
— І скільки ж йому випало загалом? — не втримався я від запитання, пригадавши, як потішали мене безкінечні підрахунки в його розповіді.
— Сто двадцять вісім фунтів дев'ятнадцять шилінгів одинадцять з половиною пенсів, — відповів Додд незворушно. — Сюди я не зарахував той дріб'язок, який він виграв у карти. Для гавайця, самі розумієте, це чимала сума.
В цей час підійшов пастор і врятував нас од виявів прихильності настирливих аборигенів, запросивши до себе випити кокосового молока.
Моя шхуна мала вийти — в море того ж вечора, бо Додд випередив нас і закупив усі мушлі на острові. І хоча він умовляв мене кинути шхуну й відплисти з ним у Окленд (там він мав узяти на борт Картью), я твердо відмовився.
Річ у тім, що відколи я взявся разом з Гевенсом і Доддом готувати для публікації історію життя останнього, я не маю найменшого бажання зустрічатися з Картью. Я, певна річ, людина сучасна і вважаю цілком благопристойним оповіщати весь світ про чиїсь особисті справи — отримуючи певну платню за кожен рядок. Декому це подобається, а кому ні — тим гірше для нього. Проте якийсь голосок нашіптує мені, що не завжди це їм подобатиметься, що коли-небудь їм урветься терпець. Крім того, на пам'ять приходить доля одного репортера (коли його можна так назвати), що виявився надто сучасним по відношенню до свого сусіда, а мені зовсім не хочеться стати наступником того репортера. Картью, як відомо, «вправний стрілець», тож буде краще, коли я ще кілька років не покину Самоа…
Отже, ми з Доддом розлучились. Але він доправив мене на мою шхуну у власній чудовій шлюпці, розважаючи по дорозі описом своїх останніх відвідин Бутарітарі, куди він вирядився за дорученням Картью довідатись, як там ведеться Топеліусові, і, якщо необхідно, допомогти йому. Однак виявилось, що Топеліус процвітає. Він повівся з Доддом спогорда і… врешті… обвів його круг пальця.
— Картью був задоволений, — сказав Додд, — адже коли вони плавали на «Багатій нареченій», то обдурили Топеліуса безсоромно й нахабно. Наскочила коса на камінь…
Ось, либонь, і всі новини, які я узнав від мого друга Лаудене; гадаю, я поставив саме ті запитання, відповіді на які тебе цікавили.
Але ти, мабуть, палаєш бажанням поставити ще одне запитання мені самому. А саме: заради чого твоє ім'я так неждано-негадано з'явилося на останніх сторінках нашої нехитрої оповіді? Хоч ти й не в Аркадії народився — подумки ти линеш туди, до флейт античного світу, до нарцисів та класичних тополь, між якими збереглися сліди німф, до вишуканого, зворушливого й сухуватого мистецтва стародавніх часів. Навіщо ж саме тобі присвячувати такий сучасний твір, який відтворює наші варварські звичаї та сумнівну мораль; твір, де всіма керує сама тільки жадоба грошей і майже на кожній сторінці дзвенять долари; де не вгаває нескінченна суєта нашого століття, читач переноситься з континенту на континент, з моря в море, так що ця книга не стільки роман, скільки панорама, і де кінець скроплений кров'ю, як в епічній поемі? Але ж ти не байдужий до всіх проблем мистецтва, навіть найвульгарнішого, і, можливо, тобі цікаво буде почути, як народився і як створювався роман «Корабельна катастрофа». Якось на борту шхуни «Екватор», неподалік від островів Джонстона (якщо комусь відомо, де вони розташовані), місячної ночі, коли людина так відчуває радість життя, майбутніх авторів [100] Сюжет цього роману Стівенсон опрацював разом з Ллойдом Осборном, своїм названим сином, тринадцятирічним підлітком.
цієї книжки розважали історіями продажу суден, що потрапили в катастрофу. Тема зацікавила їх.
Читать дальше