Роберт Стівенсон - Вечірні розмови на острові

Він усе-таки спробував щось розтлумачити мені по-французькому, потім тубільною говіркою — видно, думав, що так буде найлегше. Я втямив, що він хоче не тільки пробути зі мною день, а чогось більшого — про щось мене повідомити, — і почав прислухатись уважніше. Розчув імена Адамса, і Кейса, і Рендола — Рендола найчастіше, — і слово «трута» чи щось подібне, і ще якесь тубільне слово, що його він уживав дуже часто. Я вернувся додому, твердячи подумки те слово.

— Що означає «фасіокі»? — спитав я в Ами, бо так звучало для мене те слово.

— Роби мертвий, — відповіла вона.

— Отуди к бісу! — вигукнув я. — А ти чула коли, ніби Кейс отруїв Адамса?

— Усі чоловік це знаю, — зневажливо відповіла Ама. — Давай він білий пісок — лихий пісок. Він ще маєш пляшка той пісок. Коли він давай твоя джин — твоя не пий.

Правда, я чув такі байки на багатьох островах, і завжди там виступав отой білий порошок, так що я не дуже повірив. Проте ще сходив до Рендолового дому глянути, чи не завважу чогось, і побачив, цю Кейс сидить на порозі і чистить рушницю.

— Добре тут полювання? — спитав я.

— Перший сорт, — відказав він. — У джунглях усякого птаства повно. Якби стільки копри було, — каже він якось лукаво, — але з цим, здається, тут не густо.

Мені видно було Чорного Джека в крамниці — він когось обслуговував.

— А я бачу, торг іде, — сказав я.

— Та це перший покупець за три тижні, — відмахнувся Кейс.

— Та невже? — здивувався я. — Три тижні? Ну що ж.

— Коли не вірите, — вигукнув він уже трохи дратливо, — можете піти й глянути на склад копри. У цю благословенну годину він напівпорожній.

— Ну, це ще нічого не означає, — зауважив я. — Може, вчора він був зовсім порожній.

— Та це правда, — зі смішком погодився Кейс.

— До речі, — спитав я, — що воно за тип отой священик? Наче добра душа.

На ці слова Кейс зареготав.

— А, я вже бачу, що вам свербить. У вас Ґалюше побував.

Здебільша його називали «отець Калоша», але Кейс завжди вимовляв його ім'я на французький лад, і це була ще одна причина для нас уважати його за щось трохи помащене.

— Так, я його бачив, — сказав я. — По-моєму, він не дуже поважає вашого капітана Рендола.

— Ще б пак! — вигукнув Кейс. — Це через оту мороку з сердегою Адамсом. Останнього дня, коли він лежав і умирав, тут проїздив молодий Банком. Ви стрічались коли з Банкомом?

Я відповів, що не стрічався.

— О, то чудило, той Банком! — засміявся Кейс. — Ну, то він забрав собі в голову, що треба покликати до хворого отця Ґалюше, хай висповідає старого й причастить. Адже тут, крім пасторів-канаків, нема більше жодного священика. Мені, самі розумієте, було байдужісінько, але я сказав, що слід би спитати самого Адамса. А той усе белькотів про підмочену копру та про дурисвітство. «Слухай-но, — кажу я, — ти дуже хворий. Може, покликати Калошу?» Він звівся на лікті й каже: «Покличте священика, покличте! Я не хочу здихати тут, як собака!» Він говорив так гаряче, нетерпляче, але цілком розумно. Отже, заперечити було нічого, і ми пішли спитати в Ґалюше, чи не прийде він. Ну, він радий був прийти, аякже! Він почав натягати свою бруднющу білизну, тільки-но почув. Але ми це вирішили без Татуся. А наш Татусь запеклий баптист, і йому щоб ніякими папістами й не пахло. То він узяв та й замкнув двері. Банком сказав йому, що він фарисей, то я думав уже, що старого грець поб'є.

«Фарисей! — каже. — Я — фарисей? Оце я на те життя прожив, щоб це почути від такого фертика, як ти?» І кинувся на Банкома, так що мені довелось їх розбороняти, а посеред того всього Адамс, у нього знов клепка випала, і він знову плете щось про копру, наче зроду придурок. Ну театр, та й годі, і я мало не луснув зо сміху, коли це враз Адамс підвівся, сів, ухопився руками за груди, і його почало тіпати. Тяжко вій помирав, той Джон Адамс, — сказав Кейс, раптово спохмурнівши.

— А як же зі священиком? — спитав я.

— Зі священиком? — перепитав Кейс. — Той гамселив у двері знадвору та гукав тубільців, щоб бігли виламувати їх, та репетував, що він прийшов душу спасти і так далі. Його теж до живця пройняло. Але що ж ви хочете? Джоні зірвався в нього з гачка, другого Джоні не передбачалось, і зі сповіді та причастя вийшла мильна булька. Далі Рендолові внесли у вуха, що той священик молиться над Джоніною могилою. А Татусь був надудлений по зав'язку, то вхопив дрюка й гайда до тої могили, аж там стоїть навколішки Ґалюше, а на нього дивиться ціла юрба тубільців. Здавалось би, Татуся ніщо в світі не цікавить, крім пляшки, коли ж вони зі священиком дві години там гарикались, батькували один одного по-тубільному, і щоразу, як Ґалюше хотів упасти навколішки, Татусь кидався на нього з дрюком. Такої вистави на Фалезі ще звіку не було. Скінчилося тим, що капітан Рендол беркицьнувся й забився в якихось ніби корчах, а священик таки доп'яв свого. Але такого сердитого священика я ще не бачив: він подав тубільним ватагам скаргу, що йому завдано образи — так він це назвав. Нічого він не добився, бо наші тутешні ватаги протестанти, а крім того, він іще морочив їм голови барабаном для ранкової школи, і вони раді були піднести йому дулю. А тепер він присягається, що старий Рендол отруїв Адамса чи цю, і коли вони де здибаються, то вишкіряються один на одного, як два коти.