Роберт Говард - Конан, варвар із Кімерії

— Ти, поза всяким сумнівом, знаєш усі ходи й виходи в цій щурячій норі, — сказав Муріло. — Припустімо, я дарую тобі життя. Ти допоможеш нам за це вибратися звідси? ї присягаєшся мовчати про мою… е-е-е… балакучість?

— Та хіба жерцю можна вірити хоча б у чомусь? — втрутився в розмову Конан. — Дай-но я переріжу йому горлянку, хочу подивитись, якого кольору в нього кров. У Лабіринті говорять, що серце Червоного Жерця чорне, отже, і кров має бути чорна.

— Замовкни, дурню! — прошепотів Муріло. — Якщо він не виведе нас із підземелля, ми тут загинемо.

І голосно сказав:

— Так що, Набонідусе, якої ти думки щодо моєї пропозиції?

— А що може думати вовк із лапою в капкані? — посміхнувся жрець. — Я у вашій владі. І присягаюсь, якщо ми виберемося звідси живі, забуду про твої темні справи, — присягаюся душею Мітри!

— Цього з мене достатньо, — згодився Муріло. — Таку клятву навіть Червоний Жрець не насмілиться порушити. Ну, то ходімо мерщій! Мій приятель пробрався сюди стічною канавою, проте вихід відрізали ґрати. Ти зможеш їх підняти?

— Тільки не звідси. Механізм, що підіймає ґрати, знаходиться в кімнаті над тунелем. Та тут є ще один вихід, і я вам зараз його покажу. Але перш ніж ми підемо звідси, задовольни мою цікавість — скажи, як ти сюди потрапив?

Муріло кількома словами змалював свої пригоди. Жрець, уважно вислухавши його, кивнув головою на знак того, що все зрозумів, поволі підвівся і, човгаючи по підлозі неслухняними ногами, пішов уперед. Коридор привів їх до кімнати, на дальній стіні якої висів великий сріблястий диск. Жрець упевнено попрямував просто до нього. Поряд із диском зяяв отвір у стіні й починалися вузькі сходи, що вели нагору

— Ось і вихід. І я знаю напевно, що двері там, нагорі, не замкнені. Але мені здається, що тому, хто зважиться відімкнути їх. Краще ось тут, не сходячи з цього місця, перерізати собі горлянку. Утім, дивіться самі, — махнув він рукою в бік сріблястого диска.

Диск виявився величезним дзеркалом, наглухо вмурованим у стіну. Із стіни стирчали кінці кількох мідних труб. Хитромудро зігнуті, вони нависали над гладінню диска. Зазирнувши в одну з них, юнак побачив цілий ряд трохи менших дзеркал, що відбивалися одне в одному. Муріло придивився до великого дзеркала й раптом здригнувся з подиву, кімерієць, який дивився через його плече, скликнув, не вірячи своїм очам. Обом здалося, що вони заглядають через широке вікно до яскраво освітленої зали. Вони бачили великі дзеркала на задрапованих оксамитом стінах, покривала з дорогоцінних шовкових тканин на ложах, крісла з чорного дерева, інкрустовані слоновою кісткою, бачили й кілька дверей, що вели, певне, до сусідніх зал. Біля однієї з них стояло величезне чорне чудовисько, уважно Оглядаючи залу.

Муріло відчув, що у нього душа втекла в п’яти, коли погляд монстра зупинився на ньому. Юнак відскочив убік, Конан же нахилився до дзеркала і вигукнув просто в морду потворі лайку своєю рідною мовою.

— В ім’я Мітри, Набонідусе! — Муріло ледве дихав із переляку. — Що це?

— Це Так, — спокійно відповів жрець, обережно масажуючи собі скроню. — Той, хто назве його мавпою, схибить, бо він відрізняється від мавпи не менше, ніж мавпа від людини. Його плем’я живе далеко на сході, у горах на східній межі Замору. Воно зовсім нечисленне, але я певен, що вони, якщо їх, звісно, не винищать завчасно, через якихось сотню тисяч років стануть людьми. Вони живуть високо в горах, не знають вогню, не носять одягу, не будують собі житла, не користуються зброєю і розмовляють між собою мовою, у якій замість слів — лише бурчання та прицмокування. Так потрапив до мене зовсім іще малюком, але він навчався всього набагато швидше й краще, ніж будь-яке інше звірятко, і зрештою став незамінним моїм слугою й водночас охоронцем. Але я забув, що істоту, яка має хоча б частину людської вдачі, не можна вважати безмовною вівцею. Мабуть, його примітивний мозок довго накопичував лють і ненависть, доки в ньому не розбурхалося щось на кшталт звіриної амбіції. Він ударив тоді, коли я менш за все міг цього чекати. Сьогодні ввечері він немов сказився, так мені здалось, хоча тепер я гадаю, що він діяв за продуманим планом. Почувши шум, що долинав із саду, я вийшов, щоб переконатися у твоїй смерті, мій юний друже, бо не сумнівався в тому, що це саме тебе там рве на шматки мій пес. Раптом із чагарників вискочив залитий кров’ю Так, кинувся на мене і, перш ніж я встиг схаменутись, ударом кулака збив із ніг. Більше я нічого не пам’ятаю, але здогадуюсь, що він, керуючись якимись невідомими мені імпульсами 27 27 Імпульс — спонука, поштовх до якої-небудь дії. , зірвав із мого тіла мантію, а самого мене, напівголого, проте ще живого, скинув у підвал. Навіщо він це зробив, знають самі тільки боги. Повернувшись до будинку, він убив Джоку — ти бачив його труп. Утім, Так і Джока завжди терпіти не могли один одного.